ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА Іменем України
19.05.2004 Справа N 20/575-03
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черногуза Ф.Ф. (головуючого), Михайлюка М.В., Костенко Т.Ф.
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Атоменергокомплект" на постанову від 19.01.2004 Харківського апеляційного господарського суду у справі N 20/575-03 господарського суду Харківської області за позовом ВАТ "Атоменергокомплект" до статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" Державної адміністрації залізничного транспорту України Міністерства транспорту України про стягнення 615709,67 грн.
за участю представників сторін:
позивача Ткаченко В.В.
відповідача Селіна О.С.
ВСТАНОВИВ:
17 листопада 2003 р. рішенням господарського суду Харківської області було задоволене позовні вимоги відкритого акціонерного товариства "Атоменергокомплект" (далі - Позивач) до статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця" (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості за договором уступки вимоги N 11/109 від 22 липня 1997 р. у розмірі 615709,67 грн. Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції, Відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою. За результатами її розгляду апеляційним господарським судом 19 січня 2004 року було прийнято постанову, якою задоволено апеляційну скаргу Відповідача, рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2003 у справі N 20/575-03 скасовано, Позивачу у позові відмовлено. Позивач звернувся до Вищого господарського суду України і вважає, що при винесенні постанови від 19 січня 2004 року Харківським апеляційним господарським судом було припущено істотних порушень та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим вказана постанова підлягає скасуванню на підставі ч.1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ).
Зокрема, позивач вказує, що постанова від 19.01.04 р. не містить посилання на те, які саме норми матеріального чи процесуального права було порушено судом першої інстанції при винесенні рішення від 17.11.03 р. Вказана постанова згідно ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) описує доводи, викладені в апеляційній скарзі Відповідача та у відзиві Позивача, але при цьому не містить доводів, на підставі яких судом приймаються або відхиляються аргументи Відповідача та Позивача по суті спору.
Вказуючи на необгрунтованість відновлення господарським судом пропущеного строку позовної давності, апеляційний господарський суд припускається неправильного застосування норм матеріального права, що регулюють питання позовної давності. У постанові від 19.01.04 р. вказано, що у матеріалах справи знаходяться копії векселів, строк позовної давності по яких, вочевидь, встановлений ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ), давно збіг. Проте у постанові не міститься обгрунтувань застосування ст. 71 ЦК УРСР у даному випадку, оскільки, згідно обставинам справи, строк давності по векселям, які ніби-то були засобом розрахунку Відповідача з Позивачем, не має ніякого відношення до предмету спору у даній справі.
Апеляційний суд вважає, що Позивач не надав господарському суду, як вимагає ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ), доказів поважності причин пропуску строку позовної давності, оскільки відсутність звернень Позивача з позовом протягом встановленого строку позовної давності при відсутності підстав непереборної силу або інших поважних причин, які б робили неможливим таке звернення і були б підставою для відновлення строку позовної давності робить вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. У даному випадку апеляційний суд припускається порушення норм матеріального права, встановлених ст.ст. 78 й 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ). По-перше, судом помилково застосовується встановлена п.1. ч.1 ст. 78 ЦК УРСР підстава (непереборна сила) для зупинення строків позовної давності, в якості практично єдиного не спростовуваного доказу поважності причин пропуску строку давності (ч.2 ст. 80 ЦК УРСР). Тим більше, що тільки ст. 80 ЦК УРСР і ніяка інша норма діючого на той час законодавства України, не містила будь-якого переліку чи опису критеріїв для встановлення ступеня поважності причин пропуску строку давності. У зв'язку з чим неможливо встановити факт порушення норми матеріального права, при застосуванні судом ч.2 ст. 80 ЦК УРСР для відновлення пропущеного строку позовної давності, оскільки ця норма надає суду відповідне право, і суд діяв у межах цього наданого йому права.
Застосовуючи ч.1 ст. 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) у категоричній формі та окремо від ч.2 тієї ж статті у якості безумовної підстави для відмовлення у позові, апеляційний суд порушує одну з важливіших задач господарського процесу - захист порушеного права (ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ). Судом першої інстанції встановлене існування заборгованості Відповідача перед Позивачем, а отже, встановлено факт порушення прав Позивача, який судом апеляційної інстанції не спростовано. Господарським судом у рішенні від 17.11.2003 р. наведені мотиви визнання поважними причин пропуску Позивачем строку позовної давності. В рішенні вказано, що пропуск строку позовної давності був пропущений позивачем, з причин необхідності доведення позивачем того факту, що відповідачем розрахунок з ним не здійснено. Для фактичного підтвердження цього факту було призначено у жовтні 2002 року судово-почеркознавчу експертизу та експертизу технічного дослідження актів прийому передачі векселів, якими, за твердженням Відповідача, здійснено розрахунок з Позивачем. Експертизу було здійснено Харківським НДІ судових експертиз ім. М.С.Бокаріуса. До вирішення даного питання Позивач не був у змозі довести факт наявності заборгованості відповідача, а отже й не мав змоги захистити належним чином свої права та інтереси. Апеляційний суд, визнаючи підстави пропуску строку позовної давності неповажними, не вказує мотивів прийняття такого рішення в розрізі прав, наданих суду ч.2 ст. 80 ЦК УРСР, чим порушив також п.7 ст. 105 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
22 липня 1997 року між відкритим акціонерним товариством "Харківкомунпромсервіс" та відкритим акціонерним товариством "Атоменергокомплект" було укладено договір уступки вимоги N 11/109, згідно з яким позивач набув права кредитора за договором N 78-ФВЗ від 18 липня 1997 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством "Харківкомунпромсервіс" та Державним комунальним підприємством "Харківкомуночиствод", боржником за яким є відповідач.
Документи, подані в судове засідання позивачем, свідчать про погашення частини заборгованості відповідачем. За даними бухгалтерської звітності позивача сума заборгованості відповідача за договором N 11/109 від 22 липня 1997 року становила 499767,97 грн.
Відповідач не заперечує факт уступки вимоги за договором N 11/109 від 22 липня 1997 року. У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на ту обставину, що погасив цю заборгованість шляхом передачі векселів, про що вказав при проведенні звірки взаєморозрахунків між сторонами в 1999 році. Дана обставина підтверджується актами прийому-передачі векселів на суму 500000 грн., датованих липнем-вереснем 1998 року.
В жовтні 2002 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. М.С.Бокаріуса були проведені судово-почеркознавча експертиза та експертиза технічного дослідження актів прийому-передачі векселів. Згідно із висновками експертиз в графі "вексель прийняв" підпис не міг бути виконаний головою правління відкритого акціонерного товариства "Атоменергокомплект" Стефановим І.В. Зробити однозначний висновок чи виконаний підпис заступником голови правління Сафоновим В.М. є неможливим. Відбиток печатки на всіх актах прийому-передачі векселів не відповідає відбитку печатки відкритого акціонерного товариства "Атоменергокомплект". Дана експертиза була проведена на підставі ухвали господарського суду Харківської області, винесеної по справі N 7563/3-35 у червні 2002 року.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог, що грунтуються на твердженні про погашення заборгованості шляхом передачі відповідачем векселів згідно із актами прийому-передачі векселів, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки висновки зазначеної вище судової експертизи засвідчують, що відбиток печатки в графі "вексель прийняв" та актах прийому-передачі векселів NN 763314013000, 763314012998, 760014013510, 763314010747, 76331401076, 763314010748, 783372783757, 763311446985, 763314013008, складених в липні-вересні 1998 року, не відповідає відбитку печатки відкритого акціонерного товариства "Атоменергокомплект". Отже, факт виконання відповідачем свого зобов'язання щодо сплати коштів у сумі 499767,97 грн. на користь позивача не підтверджується доказами, наданими відповідачем. Як зазначив місцевий господарський суд, Позивачем допущено пропуск строку позовної давності, який повинен у даному випадку відраховуватися від дати 31 грудня 1997 року, тобто від дати закінчення терміну проведення розрахунків за договором уступки вимоги N 11/109 від 22 липня 1997 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством "Атоменергокомплект" та державним комунальним підприємством "Харківкомуночиствод". Проте, такий пропуск строку позовної давності був допущений позивачем, на думку суду, з поважних причин, а саме з причин необхідності доведення позивачем того факту, що відповідачем розрахунок з ним не здійснено. Для фактичного підтвердження цього факту було призначено у жовтні 2002 року судово-почеркознавчу експертизу та експертизу технічного дослідження акта прийому-передачі, яку було здійснено Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. М.С.Бокаріуса. До вирішення даного питання позивач не був у змозі довести факт наявності заборгованості відповідача, а, отже, й не мав змоги захистити належним чином свої права та інтереси.
Згідно вимог статті 214 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми.
Харківський апеляційний господарський суд, не спростовуючи обставини справи, також дійшов висновку, що відповідно до п.22 договору N 11/109 від 22.07.97 відповідач у строк до 31.12.97 повинен був розрахуватися з позивачем грошима або в іншій формі, відмінній від грошової на суму вимоги за даним договором.
Разом з цим, апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, зазначив, що висновок місцевого господарського суду про поважність причин пропуску строку позовної давності не підтверджені належними документами і тому не відповідають обставинам справи і тому на підставі ст. 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) вказані обставини є підставою для відмови у позові.
Однак, з такими доводами апеляційного господарського суду Вищий господарський суд України погодитись не може, оскільки, як вбачається із змісту рішення місцевого господарського суду, в ньому наведено мотиви, згідно яких суд дійшов висновку про поважність пропуску строку позовної давності.
Натомість апеляційний господарський суд не конкретизував свої доводи та не спростував наведені місцевим судом доводи щодо поважності причин пропуску позовної давності позивачем.
Статтею 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) передбачено, що за наявності поважних причин пропуску строку позовної давності порушене право підлягає захистові. Висновок місцевого господарського суду щодо поважності причин пропуску строку позовної давності зроблено на підставі визнаних судом обставин, що призвели до пропуску строку та їх оцінки, а тому це питання місцевим господарським судом було вирішено відповідно його повноважень та до вимог ст. 80 ЦК УРСР, а законних та обгрунтованих підстав для їх переоцінки апеляційний господарський суд не навів.
На підставі наведеного, Вищий господарський суд України вважає, що постанова Харківського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення господарського суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2004 у справі N 20/575-03 скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2003 - залишити без змін.
Головуючий Ф.Черногуз
Судді: М.Михайлюк
Т.Костенко