ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА Іменем України
28.04.2004 Справа N 02/131-34
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черногуза Ф.Ф. (головуючого), Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Кульчинський"
на постанову від 14.01.2004 року
Львівського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду N 02/131-34 Волинської області
за позовом Прокурора м. Луцька в інтересах держави в особі Волинського обласного дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України"
До
Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Кульчинський"
Про стягнення 28276,25 грн.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
прокуратури - не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Волинської області від 08.08.2002 р. (суддя Мельничук С.В.) задоволено позов прокурора м. Луцька в інтересах держави в особі Волинського обласного дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" про стягнення з сільськогосподарського виробничого кооперативу "Кульчинський" 28276,25 грн. заборгованості.
На стягнення цієї суми судом був виданий наказ зі строком пред'явлення до виконання до 08.11.2002 р.
09.10.2003 Волинське обласне дочірнє підприємство державна акціонерна компанія "Хліб України" подало заяву про відновлення строку пред'явлення наказу від 19.08.2002 р. до виконання.
Господарський суд Волинської області ухвалою від 20.10.2003 (суддя Мельничук С.В.) задовольнив вказану заяву та поновив строк для пред'явлення до виконання наказу N 02/131-1 від 19.08.2002 року про стягнення з відповідача 28276,25 грн.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.01.2004 р. (головуючий Городечна М.І. судді - Юркевич М.В., Бонк Т.Б.) вказана ухвала суду залишена без змін.
Зазначені ухвала та постанова мотивовані тим, що суд згідно з вимогами ст. 119 ГПК України ( 1798-12 ) визнав поважними причини пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, як таку, що винесена при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку встановлених фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.
Як зазначили суди, подаючи заяву про відновлення пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання, позивач посилався на те, що наказ N 02/131-1 тривалий час знаходився на виконанні у відділі ДВС, але реально борг не стягувався; 19.03.03 без відома керівництва підприємства головним юрисконсультом Ковальчуком Р.В. листом N 163 даний наказ було відізвано з виконавчої служби для зміни способу виконання рішення. Відповідно до ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документу до виконання, має право звернутись із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ.
Судом першої та апеляційної інстанції були розглянуті та відповідним чином оцінені причини пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання. Зазначені причини господарськими судами визнані поважними, в зв'язку з чим строк пред'явлення наказу до виконання поновлено.
Згідно імперативних вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), переглядаючи в касаційному порядку судове рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не наділена правом встановлювати або вважати доведеним обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.
Щодо доводу касаційної скарги про те, що суд повинен був застосувати п.2 ч.1 ст. 21 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), а не п.1 цієї статті, який передбачає, що судові документи можуть бути пред'явленні до виконання протягом 3-х років то Львівським апеляційним господарським судом його відхилено обгрунтовано. Суд вірно зазначив, що Законом України "Про внесення змін до законів України "Про державну службу" та "Про виконавче провадження" від 10.07.2003 р. N 1095-IV ( 1095-15 ) виключено п.2 ч.1 ст. 21 Закону України "Про виконавче провадження".
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 14.01.2004 відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.01.2004 у справі N 02/131-34 залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.
Головуючий Ф.Черногуз
Судді: М.Михайлюк
Л.Невдашенко
---------------
Доповідач М.Михайлюк