ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
28.09.2004 N 1/505
Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Югавтоснаб" (далі - Підприємство) на постанову Вищого господарського суду України від 4 березня 2004 року у справі N 1/505 ( v_505600-04 ) за скаргою Підприємства на дії Відділу державної виконавчої служби Краматорського міського управління юстиції Донецької області (далі - ВДВС), ВСТАНОВИЛА:
18 грудня 2001 року Підприємство звернулося до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Краматорський металургійний завод ім. В.В.Куйбишева" (далі - Завод) 300000 грн. боргу за емітованим відповідачем векселем.
Рішенням від 16 січня 2002 року позов задоволено.
За заявою Підприємства 15 лютого 2002 року ВДВС відкрив виконавче провадження з примусового виконання зазначеного судового рішення і в цей день його зупинив, мотивувавши постанову фактом порушення справи про банкрутство Заводу.
На дії ВДВС щодо зупинення виконавчого провадження 2 червня 2003 року Підприємство подало до господарського суду Донецької області скаргу.
Ухвалою від 23 червня 2003 року в задоволенні скарги суд відмовив, обґрунтувавши її тим, що порушення справи про банкрутство Заводу є обставиною, що зумовлює обов'язкове зупинення виконавчого провадження.
Постановою від 29 жовтня 2003 року Донецький апеляційний господарський суд вказану ухвалу залишив без змін, обґрунтувавши її тим самим висновком що й суд першої інстанції.
Вищий господарський суд України, який дійшов висновку про те, що пункт восьмий статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (далі - Закон про виконавче провадження) пов'язує обов'язок зупинення виконавчого провадження лише з фактом наявності справи про банкрутство боржника, а не з часом виникнення боргових зобов'язань, а мораторій на задоволення вимог кредиторів не містить виключень для боргів, що виникли після порушення справи про банкрутство, постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.
Підприємство просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом положень Закону про виконавче провадження ( 606-14 ) та її невідповідністю Конституції України ( 254к/96-ВР ).
На думку скаржника пункт восьмий статті 34 Закону про виконавче провадження ( 606-14 ), яким передбачено обов'язкове зупинення виконавчого провадження в разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, не повинен застосуватися до зобов'язань, що виникли після порушення справи про банкрутство.
При цьому він також посилається на пункт другий статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (далі -Закон про банкрутство), який передбачає, що мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство.
В даному випадку справа про банкрутство Заводу порушена в 1997 році, а його зобов'язання перед Підприємством виникло у 2000 році.
Заслухавши суддю доповідача та пояснення представника скаржника, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту восьмого статті 34 Закону про виконавче провадження ( 606-14 ) в редакції, що діяла на дату зупинення виконавчого провадження у даній справі - 15 лютого 2002 року, виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадку порушення судом провадження у справі про банкрутство боржника.
Підприємство помилково вважає, що зазначена норма названого Закону ( 606-14 ) повинна застосовуватися лише в тих випадках, коли борг виник до порушення справи про банкрутство і щодо його стягнення було відкрито виконавче провадження. Воно також безпідставно мотивує касаційну скаргу посиланнями на пункт другий статті 12 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) (в редакції, що діяла станом на 15 лютого 2002 року), згідно з якою мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство.
Спірні відносини сторін виникли з приводу правомірності зупинення ВДВС виконавчого провадження, відкритого на виконання рішення суду, яким з Підприємства стягнуто вексельний борг. Тому ці відносини регулюються безпосередньо нормами Закону про виконавче провадження ( 606-14 ), що були чинними на дату виникнення спору.
Виходячи зі змісту пункту восьмого статті 34 цього Закону ( 606-14 ) слід погодитись з висновками господарських судів про те, що обов'язок зупинення виконавчого провадження пов'язується лише з фактом наявності справи про банкрутство боржника і не залежить від часу виникнення боргових зобов'язань.
Крім того, відповідно до частини першої пункту третього статті 12 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Югавтоснаб" залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 4 березня 2004 року ( v_505600-04 ) - без змін.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.