СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
26.08.2003
Верховний Суд України, переглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ "Український науково-дослідний інститут аналітичного приладобудування" (далі - Інститут) на постанову Вищого господарського суду України від 15 травня 2003 р. ( n0014600-03 ) у справі за позовом ВАТ "Нерухомість столиці" (далі - Товариство) до Інституту про стягнення 10719786 грн. боргу, ВСТАНОВИВ:
Із позовом до господарського суду м. Києва Товариство звернулося 20 червня 2002 р.
Заявлена позовна вимога мотивована тим, що: на підставі рішення господарського суду м. Києва від 30 квітня 2002 р. (справа N 9/72-02 за позовом Товариства до Інституту про зобов'язання укласти договір купівлі-продажу акцій) між Товариством та Інститутом був укладений договір про продаж останньому емітованих ним 765699 простих іменних акцій за ринковою ціною 14 грн. за 1 акцію загальною вартістю 10719786 грн.; відповідно до ст. 2 названого договору Інститут зобов'язаний був оплатити їх протягом 5 днів з моменту передачі реєстратору цінних паперів (сертифіката акцій) та передавального розпорядження; зазначений сертифікат та передавальне розпорядження реєстратору передані, але оплату акцій Інститут не здійснив.
Інститут позов не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що судове рішення у справі N 9/72-02 не набрало чинності, оскільки воно оскаржене в апеляційному порядку, і у зв'язку з чим реєстратор не здійснив перереєстрації акцій.
Рішенням від 10 липня 2002 р. позов задоволено в заявленій сумі.
Судове рішення обґрунтовано тим, що рішення у справі N 9/72-02 набрало чинності, а тому відповідно до ст. 35 ГПК ( 1798-12 ) має для цієї справи преюдиційне значення.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 21 січня 2003 р. рішення суду першої інстанції скасував, виходячи з того, що рішення у справі N 9/72-02 не набрало чинності, а тому договір купівлі-продажу акцій не встановив для сторін цивільних прав і обов'язків.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України постанову суду апеляційної інстанції скасував і залишив у силі рішення суду першої інстанції.
Постанова обґрунтована висновком про те, що: договір купівлі-продажу акцій суди першої та апеляційної інстанцій визнали укладеним; факти оскарження рішення у справі N 9/72-02 в апеляційному порядку і незавершення апеляційного перегляду на дату ухвалення цієї постанови в силу положень ст. 101 ГПК ( 1798-12 ) не є підставою вважати зазначене рішення таким, що не набрало чинності; передача акцій у власність Інституту відбулася, а тому він зобов'язаний їх оплатити.
Інститут просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін і Генеральної прокуратури України, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Підставою задоволення позову судом першої інстанції та залишення такого рішення в силі Вищим господарським судом України є їх висновок про набрання чинності рішенням у справі N 9/72-02 і, відповідно, про укладення договору купівлі-продажу акцій, на підставі якого між Товариством та Інститутом виникли взаємні зобов'язання щодо передачі акцій з боку Товариства і їх оплати з боку Інституту.
На відміну від суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що на підставі ч. 4 ст. 85 ГПК ( 1798-12 ) (у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання, рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційною інстанцією) судове рішення у справі N 9/72-02 не набрало чинності, тому між Товариством та Інститутом не встановилися договірні відносини, а отже, обґрунтування позовних вимог у цій справі договором, що був предметом позову, безпідставне. При цьому він виходив із того, що на дату ухвалення постанови ( n0014600-03 ), яка оскаржується (15 травня 2003 р.), була ухвалена постанова Вищого господарського суду України від 24 вересня 2002 р. про передачу справи N 9/72-02 на апеляційний розгляд.
Проте господарські суди всіх інстанцій при ухваленні судових рішень не врахували положення ч. 1 ст. 79 ГПК ( 1798-12 ), згідно з яким господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори.
Враховуючи, що ця справа безпосередньо пов'язана зі справою N 9/72-02, яка перебувала на апеляційному розгляді, що не був завершеним на дату ухвалення в ній рішення, господарські суди зобов'язані були зупинити провадження в цій справі.
З огляду на викладене всі ухвалені у справі рішення і постанови підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Інституту задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 15 травня 2003 р. ( n0014600-03 ), постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 січня 2003 р. та рішення господарського суду м. Києва від 10 липня 2002 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
"Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Застосування процесуальних норм", 2005 р.