ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.03.2005 Справа N 2/67
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21.04.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді: Добролюбової Т.В.,
суддів: Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2004 р.
зі справи N 2/67 господарського суду Рівненської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми "Дари Полісся", м. Рівне
до Державної податкової інспекції у м. Рівне
до Відділення Державного казначейства України у м. Рівне
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна податкова адміністрація в Рівненській області
про стягнення бюджетної заборгованості в сумі 226479 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Діонісьєв І.М. (дов. від 27.10.2004 р. N 27/1);
від ДПІ: Бухта Н.А. (дов. від 04.01.2005 р. N 3/10-10)
від ДПА: Опанасюк А.О. (дов. від 27.08.2004 р. N 13058/10-205)
від ВДК: не з'явилися
Відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "Дари Полісся", м. Рівне звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне, Відділення Державного казначейства України у м. Рівне, до третьої особи про відшкодування за рахунок коштів державного бюджету бюджетної заборгованості у сумі 226479 грн. за податковою декларацією з ПДВ за листопад 2003 р. та про стягнення з відповідача на користь товариства судових витрат за адвокатські послуги у сумі 11300,00 грн.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 30.03.2004 р. (суддя Савченко Г.І.) позовні вимоги в частині відшкодування суми бюджетної заборгованості задоволенні з огляду на приписи Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ). В частині стягнення з відповідача судових витрат у сумі 11300,00 грн. в позові відмовлено з посиланням на необґрунтованість цих витрат, відсутність доказів здійснення адвокатом майнових та інтелектуальних затрат на дану суму, яка за висновком суду не відповідає принципу розумності, закріпленому в ст. 3 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Рівненською ОДПІ подано заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, розгляд якої ухвалою господарського суду Рівненської області від 23.07.2004 р. призначений на 19.08.2004 р. Цією ухвалою суд замінив відповідача - ДПІ у м. Рівне її правонаступником - Рівненською ОДПІ. Водночас, Рівненською ОДПІ до господарського суду подана скарга на постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та неправомірні дії державного виконавця. Ухвалою господарського суду Рівненської області розгляд якої призначений на 18.08.2004 р.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 18.08.2004 р., винесеною на підставі ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) в задоволенні скарги відмовлено.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 19.08.2004 р., винесеною на підставі ст.ст. 113, 114 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) рішення господарського суду Рівненської області від 30.03.2004 р., з урахуванням постанови апеляційної інстанції від 14.06.2004 р., залишене без змін.
Вказана ухвала оскаржена Рівненською ОДПІ в апеляційному порядку.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2004 р. зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою інспекції на ухвалу від 19.08.2004 р. до розгляду по суті касаційної скарги на постанову.
За апеляційними скаргами Державної податкової інспекції у м. Рівне та Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми "Дари Полісся" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2004 р. (судді: Орищин Г.В. - головуючий, Бобеляк О.М., Дубник О.П.) скасоване в частині відмови в задоволенні позову про стягнення послуг адвоката в сумі 11000,00 грн.; в решті вимог рішення господарського суду - залишене без змін з тих же підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вартість адвокатських послуг підтверджена угодою та платіжним дорученням про сплату 11000,00 грн.
В касаційній скарзі Рівненська об'єднана державна податкова інспекція просить скасувати постанову апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Скарга мотивована наступними доводами:
- судом невірно застосована ст. 8 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), якою встановлено, що для отримання бюджетного відшкодування платник податку має подати розрахунок та підтвердити сплату податку на додану вартість відповідними документами;
- судом не врахована дія ст. 12 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" ( 1344-15 ), Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2003 р. N 2014 ( 2014-2003-п ) "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для погашення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість", Порядку випуску, обігу, погашення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п'ять років;
- судом не надана оцінка тим обставинам, що на запити до інших інспекцій про підтвердження взаєморозрахунків товариства з його контрагентами не надійшло всіх відповідей;
- судом при задоволенні позову про стягнення витрат на адвокатські послуги порушена ст. 3 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ фірма "Дари Полісся" просить залишити постанову апеляційної інстанції без змін, посилаючись на неправомірність тверджень інспекції щодо необхідності застосування до спірних правовідносин приписів ст. 12 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" ( 1344-15 ), оскільки цим Законом не можуть встановлюватися нові, змінюватися чи скасовуватись існуючі податки та збори, вноситись зміни до чинного законодавства. Зазначає про те, що оподаткування податком на додану вартість регулюється спеціальним законом, яким є Закон України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), пунктом 11.4. ст. 11 якого передбачено, що зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише внесенням змін до цього Закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке:
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ фірмою "Дари Полісся" за наслідками господарської діяльності до ДПІ у м. Рівне було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2003 р., в якій визначена сума бюджетного відшкодування, що може бути відшкодована платнику протягом 30-ти календарних днів від дати подання цієї декларації. Також товариством до ДПІ був наданий розрахунок експортного відшкодування.
Судами встановлено, що задекларована позивачем сума бюджетного відшкодування йому в терміни, установлені Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) не відшкодована, що зумовило звернення товариства з позовом до господарського суду про стягнення цієї заборгованості, який і був задоволений судом першої інстанції. Висновки господарського суду підтримані судом апеляційної інстанції.
Судова колегія Вищого господарського суду України, залишаючи без змін прийняті у справі судові акти, відзначає наступне.
Згідно з п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Підпунктом 7.7.3 цього пункту ( 168/97-ВР ) передбачено, що у разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податків з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету.
Відповідно до пунктів 8.1 та 8.6 ст.8 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) платник податку, який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого розрахунку, який подається з такими документами: митною декларацією, яка підтверджує факт вивозу (експортування) товарів за межі митної території України відповідно до митного законодавства України; копіями платіжних доручень, завірених банком, про перерахування платником податку коштів на користь іншого платника податків в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), з урахуванням податків, нарахованих на ціну такого придбання майбутніх податкових періодів.
Вимоги п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) щодо подання відповідних вантажно-митних декларацій та платіжних документів товариством виконані.
Суд касаційної інстанції, з урахуванням того, що право вибору способу бюджетного відшкодування належить платникові податку, дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги інспекції. Так, Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) передбачені різні способи відшкодування заборгованості з ПДВ, а саме - повне або часткове зарахування відповідних сум в рахунок майбутніх платежів з цього податку; видача казначейського чека; перерахування відповідних сум з бюджету на рахунок платника податку в установі банку. Про таке рішення платник податку зазначає в податковій декларації (п.8.7 ст. 8 цього Закону).
Статтею 12 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 р." ( 1344-15 ) передбачено, що погашення простроченої бюджетної заборгованості з ПДВ, що виникала станом на 01.11.2003 року та не відшкодована станом на 01.01.2004 р., здійснюється шляхом її оформлення облігаціями внутрішньої державної позики з терміном обігу п'ять років. Проте, пунктом 11.4 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) встановлено, що зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише внесенням змін до цього Закону.
В статті 7 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) зазначено, що зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запроваджуватися законом про державний бюджет на відповідний рік.
Таким чином, передбачений ст. 12 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 р." ( 1344-15 ) спосіб відшкодування ПДВ є альтернативним нарівні із способами, встановленими ст.ст. 7, 8 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) і не позбавляє платника податку на отримання бюджетного відшкодування відповідно до положень цього Закону.
Крім того, судова колегія зазначає, що у ст. 12 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 р." ( 1344-15 ) та у Постанові Кабінету Міністрів України від 25.12.2003 р. N 2014 ( 2014-2003-п ), якою затверджено Порядок випуску, обігу, погашення облігацій внутрішньої державної позики, мова йде про прострочену бюджетну заборгованість з податку на додану вартість яка виникла станом на 01 листопада 2003 р., тоді як в даному випадку сума бюджетного відшкодування визначена позивачем у податковій декларації з ПДВ за листопад 2003 року і підлягає відшкодуванню протягом 30 календарних днів від дати її подання.
Посилання інспекції на ненадходження відповідей на запити судовою колегією до уваги не приймаються, так як норми Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) не пов'язують відшкодування бюджетного боргу з будь-якими обставинами, ніж ті, що встановлені цим законом. Статтею 7 Закону України N 168/97-ВР передбачено, що підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. Отже, наведені у скарзі доводи ДПІ спростовуються безпосередньо нормами Закону України "Про податок на додану вартість", якими визначені обов'язок і порядок сплати ПДВ, поняття бюджетної заборгованості, порядок її відшкодування та наявними в матеріалах справи доказами.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) встановлено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В розумінні цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають стягненню в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися та їх сплата підтверджується відповідними платіжними документами.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вартість адвокатських послуг підтверджується угодою від 27.01.2004 р. укладеною між адвокатом, діючим на підставі свідоцтва від 28.11.1997 р. N 227 та ТОВ фірмою "Дари Полісся", платіжним дорученням від 05.03.2004 р. N 38 про сплату адвокату 11000,00 грн. за надання послуг.
В усних запереченнях в цій частині скаржник навів довід про те, що при розгляді справи був задіяний представник товариства, а тому у останнього не було підстав для звернення до адвоката за отриманням правової допомоги. Такий довід колегія суддів вважає безпідставним, оскільки відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації. Тобто, вказана норма кодексу не обмежує суб'єктів підприємницької діяльності у виборі осіб, які можуть здійснювати їх представництво в господарському суді.
За таких обставин, постанова Львівського апеляційного господарського суду прийнята при всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, як це вимагається правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), з дотриманням приписів чинного законодавства.
Мотиви, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставами для зміни або скасування зазначеного судового акта.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2004 р. зі справи N 2/67 - залишити без змін.
Касаційну скаргу Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції - залишити без задоволення.