ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
15.06.2004 N 13/155-03
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Вищого господарського суду України від 2 лютого 2004 року у справі за позовом Приватного підприємства "О" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова та Відділення Державного казначейства у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання недійсним розпорядження Інспекції N 2 від 9 січня 2003 року "Про внесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами попередньої перевірки податкової декларації по податку на додану вартість" та стягнення з державного бюджету 547511 грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість та нарахованих на неї процентів в сумі 17200 грн. 13 коп., ВСТАНОВИЛА :
З позовом до Господарського суду Харківської області Підприємство звернулося 26 червня 2003 року, мотивувавши заявлені позовні вимоги тим, що відповідач безпідставно зменшив визначену ним для повернення з бюджету суму ПДВ, оскільки чинне законодавство не забороняє суб'єкту підприємництва реалізовувати товари за цінами, нижчими від цін їх придбання, і тому - не повинно бути перешкод для віднесення вартості таких товарів до валових витрат виробництва та обігу, сум ПДВ - до податкового кредиту.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22 серпня 2003 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2003 року, позов задоволено.
Оскарженою постановою від 2 лютого 2004 року Вищий господарський суд України рішення суду першої інстанції та апеляційну постанову залишив без змін.
Інспекція просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом касаційної інстанції норм матеріального права та виявленням факту різного застосування Вищим господарським судом України одного й того самого положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача та представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Залишаючи оскарженою постановою без змін постанову апеляційного суду, Вищий господарський суд України виходив із встановленого судами першої та апеляційної інстанцій факту купівлі позивачем у серпні 2002 року товарів на суму 7686258 грн. і їх реалізації Приватній фірмі "К" у серпні - вересні цього ж року за ціною, нижчою від ціни придбання, а саме: за 5303880 грн., що, на його думку, не заборонено законодавством і є одним з видів господарської діяльності підприємства. Тому виключення Інспекцією із сум валових витрат затрат на придбання товарів, які надалі реалізуються за нижчою ціною, суперечить положенням пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), згідно з якою валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), котрі купуються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Проте зазначений висновок не відповідає вимогам законодавства України про оподаткування.
При цьому обґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що коли платник податків купує товари та продає їх за ціною, що значно менша від ціни придбання, то витрати на такі операції не повинні зараховуватися до результатів господарської діяльності платника податків і, відповідно, у нього не виникає права на податковий кредит. Інспекція правомірно вважає, що відсутність факту уцінки товарів та їх реалізація в одному місяці є доказом того, що вони не купувалися позивачем з метою використання у власній господарській діяльності та одержання доходу.
Цей висновок не суперечить пункту 1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), згідно з яким господарською діяльністю визнається будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Відтак ухвалені у справі судові рішення всіх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та підлягають скасуванню як незаконні й необґрунтовані.
У зв'язку з цим справа передається на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно й повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права та обов'язки сторін, і залежно від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 2 лютого 2004 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2003 року та рішення господарського суду Харківської області від 22 серпня 2003 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.