СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 26.06.97
(Витяг)
Сприяння у підробці фальшивого паспорта і використання цього підробленого документа кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 19, ч. 1 ст. 194 і ч. 2 ст. 194 КК України ( 2001-05, 2002-05 )
Вироком Старокиївського районного суду м. Києва від 9 липня 1996 р. Р. було засуджено за ч. 1 ст. 194 КК ( 2002-05 ) на один рік шість місяців позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму. За ч. 1 ст. 222 КК його виправдано.
Згідно з вироком суду, Р. з метою виготовлення для себе фальшивого закордонного паспорта передав неправдиві анкетні дані щодо себе та дві фотокартки знайомому Н., який 2 грудня 1992 р. через МП "Бізнес-центр України" і МЗС України виготовив такий документ на ім'я Л. 11 жовтня 1995 р. Р. використав завідомо підроблений паспорт, пред'явивши його як свій працівникам міліції на вул. Володимирській у м. Києві.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про зміну вироку суду, перекваліфікацію дій засудженого з ч. 1 ст. 194 на ст. 19, ч. 1 ст. 194 та ч. 2 ст. 194 КК ( 2001-05, 2002-05 ), оскільки винний не був безпосереднім виконавцем підробки закордонного паспорта, а лише підмовив до цього виконавця та був його пособником. У протесті також зазначається, що дії Р., які полягали у використанні завідомо підробленого паспорта, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 КК, і що у зв'язку зі зміною кваліфікації дій засудженого та з урахуванням його ролі у вчиненні злочину міру покарання йому необхідно пом'якшити.
Судова колегія Верховного Суду України протест задовольнила.
Суд правильно встановив фактичні обставини злочину і визнав Р. винним у використанні завідомо підробленого документа, проте помилково кваліфікував ці дії за ч. 1 ст. 194 КК ( 2002-05 ), безпідставно визнавши, що він був виконавцем підробки закордонного паспорта. При цьому суд виходив лише з того, що Р. використав цей документ.
У вироку наведено показання свідків - працівників міліції С. та Б., котрим засуджений під час його затримання пред'явив закордонний паспорт на ім'я Л. Крім того, суд послався на дані, що містяться у протоколі огляду та вилучення згаданого документа, а також на висновки судово-криміналістичної експертизи, згідно з якими паспорт на ім'я Л. є підробленим.
Інших даних, які б свідчили про те, що винний був безпосереднім виконавцем підробки закордонного паспорта, в матеріалах справи немає.
Сам засуджений на попередньому слідстві і в судовому засіданні, заперечуючи свою участь у підробці фальшивого паспорта, стверджував, що звертався до свого знайомого, нині покійного, Н. з проханням допомогти у виготовленні закордонного паспорта, давав йому фотографії та неправдиві анкетні дані щодо себе, а згодом одержав такий документ.
Таким чином, засуджений знав про злочинні наміри виконавця підробки документа і сприяв йому у вчиненні цього злочину, надаючи засоби для цього, тобто діяв у даному випадку як підмовник і пособник, а тому його дії належало кваліфікувати за ст. 19, ч. 1 ст. 194 КК ( 2001-05, 2002-05 ).
Беручи до уваги те, що Р. не був безпосереднім виконавцем злочинних дій, передбачених ч. 1 ст. 194 КК ( 2002-05 ), але використав підроблений іншою особою паспорт, його дії у цій частині слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 194 КК.
Як вбачається з вироку, суд послався на судимості Р. за вироками Залізничного районного суду м. Києва від 16 травня 1996 р., Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 9 грудня 1968 р. та Московського районного суду м. Києва від 6 лютого 1975 р. Проте згідно зі ст. 55 КК ( 2001-05 ) дані судимості погашені, у зв'язку з чим таке посилання суду є необгрунтованим і підлягає виключенню з вироку.
Виходячи з того, що кваліфікація злочинних дій Р. підлягає зміні, та враховуючи його роль у їх вчиненні, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала за необхідне пом'якшити йому покарання.
Керуючись статтями 393, 394 КПК ( 1003-05 ), судова колегія протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, вирок Старокиївського районного суду м. Києва від 9 липня 1996 р. змінила.
Дії Р. перекваліфіковано з ч. 1 ст. 194 на ст. 19, ч.І ст. 194 та на ч. 2 ст. 194 КК ( 2001-05, 2002-05 ) і йому призначено покарання: за ст. 19, ч. 1 ст. 194 КК - один рік позбавлення волі, за ч. 2 ст. 194 КК - шість місяців позбавлення волі. За сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК остаточну міру покарання визначено у вигляді позбавлення волі строком на один рік у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Зі вступної частини вироку виключено посилання суду на судимості Р. в 1966 р. - за ч. 2 ст. 81 КК, в 1968 р. - за ч. 2 ст. 81 КК, в 1975 р. - за ч. 3 ст. 206 та ч. 1 ст. 183 КК.
У зв'язку з відбуттям Р. покарання його звільнено з місць позбавлення волі.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1998 р.