Оскільки кошти, які знаходяться на рахунку клієнта банку, визначаються активами платника податків, що належать юридичній чи фізичній особі на праві власності або повного господарського відання, тому вони підлягають конституційному захисту як об'єкт права власності.
Відповідно до пункту 6.3 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.
Таким чином, відносини між клієнтом та банком є цивільно-правовими.
Правовідносини між клієнтом та державною податковою інспекцією є публічно-правовими, оскільки регулюються податковим законодавством, яке зобов'язує клієнта сплачувати податки, а державну податкову інспекцію правом перевіряти правильність їх сплати та застосовувати санкції при виявленні порушень виконання таких зобов'язань.
Виходячи з викладеного, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при розгляді спору щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме прийняти і виконати платіжні вимоги на списання з рахунку клієнта банку податкового боргу, слід застосувати нормативні акти, що регулюють права і обов'язки сторін стосовно відкриття банківських рахунків та порядок здійснення руху коштів по них.
Відповідно до пункту 1.39 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) примусове списання грошей - це списання грошей, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 1.40 вищевказаної статті ( 2346-14 ) стягувачем є особа, яка може бути ініціатором переказу грошей з рахунка платника на підставі виконавчих документів, визначених законом.
Пунктом 20.1 статті 20 цього ж Закону ( 2346-14 ) визначено, що ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.
Перелік виконавчих документів наведений у статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), який відповідно до його преамбули визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Цей перелік є вичерпним і рішення державної податкової інспекції про стягнення податкового боргу шляхом направлення платіжної вимоги в цьому переліку, як таке, що підлягає примусовому виконанню, відсутнє.
Окрім того, згідно із частиною 2 пункту 22.2 статті 22 Закону Україні "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" ( 2346-14 ) платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач.
За таких обставин стягнення коштів з рахунку клієнта шляхом направлення податковою інспекцією платіжних вимог допускається лише у випадках, коли про це прямо зазначено у договорі, який укладається між банком та клієнток при відкритті рахунку.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли невірного висновку про те, що позивач мав право ініціювати примусове списання коштів з рахунків платників податків, відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), позаяк вказаний Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки на підставі цього Закону не виникають відносини підпорядкування між банком та органом державної податкової служби щодо клієнта банку.
Зазначеної правової позиції також дотримується Верховний Суд України при перегляді у касаційному порядку рішень у справах даної категорії за участю органів державної податкової служби та банківських установ (постанова 05.10.2004 у справі N 11/234).
Виходячи з вищенаведеного оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог про спонукання відповідача здійснити списання коштів з рахунку ПФ "Тувакс" за платіжною вимогою ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя N 183 від 27.05.2004 з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині.
Разом з тим колегія визнає правомірним залишення судом без розгляду позову в частині вимог про стягнення пені з мотивів невиконання позивачем вимог ухвали від 02.07.2004 щодо надання розрахунку зазначеної пені (п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), оскільки в позовній заяві не визначався розмір пені, заявленої позивачем до стягнення. Тим більше, що касаційна скарга не містить жодних заперечень з цього приводу.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу АБ "Металург" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 04.10.2004 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25.11.2004 у справі N 23/239 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання АБ "Металург" прийняти для виконання платіжну вимогу ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя N 183 від 27.05.2004 про стягнення з ПФ "Тувакс" 27 грн. комунального податку.
Відмовити ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя у задоволенні позовних вимог про зобов'язання АБ "Металург" прийняти для виконання платіжну вимогу позивача N 183 від 27.05.2004 про стягнення з ПФ "Тувакс" 27 грн. комунального податку.
2. В решті рішення та постанову залишити без змін.
3. Стягнути з позивача на користь відповідача 42 грн. 50 коп. витрат по держмиту, сплаченому за перегляд справи в порядку касації.
Наказ доручити видати господарському суду Запорізької області.