СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
10.02.2004
(Витяг)
Ленінський районний суд м. Запоріжжя вироком від 13 червня 2003 р. засудив Д. за ч. 2 ст. 368 КК із застосуванням ст. 69 КК ( 2341-14 ) на три роки позбавлення волі без конфіскації майна з позбавленням права обіймати керівні посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою діяльністю, строком на один рік. На підставі ст. 75 КК Д. звільнена від відбування основного та додаткового покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.
В апеляційному порядку вирок не оскаржувався.
Д. засуджена за те, що вона, працюючи директором вечірньої середньої школи, як службова особа отримала від М. хабар у розмірі 50 дол. США і повторно - від Є. у розмірі 200 дол. США за видачу атестатів про середню освіту відповідно без складання іспитів і без проведення встановленої процедури атестації екстерном.
У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону: суд на порушення вимог статей 75, 77 КК ( 2341-14 ) звільнив Д. від відбування не тільки основного, а й додаткового покарання і, крім того, належним чином не вмотивував своє рішення про призначення засудженій покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 368 цього Кодексу.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про необхідність задоволення подання з таких підстав.
Відповідно до ст. 75 КК ( 2341-14 ) суд вправі звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням, і в цьому разі, як передбачено у ст. 77 того ж Кодексу, можуть бути призначені перераховані в цій статті додаткові покарання.
Суд першої інстанції застосував ст. 69 КК ( 2341-14 ) при визначенні покарання Д. нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 368 КК, та звільнив її від додаткового покарання у виді конфіскації майна. Щодо іншого додаткового покарання, яке передбачене санкцією ч. 2 ст. 368 КК і було призначене Д., а саме позбавлення її права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю, ст. 69 КК застосовано не було. Проте відповідно до ст. 77 КК таке додаткове покарання у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням має призначатися реально, тому його непризначення можливе лише за умови застосування ст. 69 КК. Всупереч вимогам ст. 75 КК суд звільнив Д. від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Враховуючи наведене, а також те, що суд на порушення чинного законодавства недостатньо мотивував своє рішення про застосування ст. 69 КК ( 2341-14 ), колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2003 р. щодо Д. скасувала і направила справу на новий судовий розгляд.