СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
21.04.2005
(Витяг)
У листопаді 2002 р. Л. звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький пивоварний завод N 1" (далі - ТОВ), третя особа - І., про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, пославшись на те, що в ніч з 19 на 20 липня 2002 р. на території ТОВ працівник І. під час керування автомобілем ГАЗ-53, що належить відповідачу, здійснив наїзд на його (позивача) автомобіль БМВ-525, у зв'язку із чим просив відшкодувати 29 тис. 183 грн. заподіяної матеріальної шкоди та 15 тис.грн. - моральної.
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя рішенням від 13 лютого 2003 р., яке залишив без зміни Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 5 червня 2003 р., у задоволенні позову відмовив.
У касаційній скарзі Л. просив зазначені судові рішення скасувати, пославшись на порушення судами обох інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ) рішення суду має бути законним і обґрунтованим.
Відмовляючи Л. у задоволенні позову, суди першої та другої інстанцій виходили з того, що у пошкодженні автомобіля Л. вини відповідача немає, оскільки працівник І., самовільно сівши за кермо вантажного автомобіля, вчинив наїзд на автомобіль позивача, який перебував на території ТОВ без належного догляду. Проте з таким висновком погодитись не можна.
Згідно зі ст. 450 ЦК ( 1540-06 ) організації та громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів тощо), зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Як установив суд першої інстанції, вантажник складу готової продукції І. 19 липня 2002 р. після завантаження автомобіля сів за кермо для того, щоб відігнати автомобіль і завантажувати новий, і внаслідок неправомірних дій учинив наїзд на автомобіль позивача, який перебував на території ТОВ.
Суд першої інстанції витребував матеріали слідчих органів про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом наїзду на автомобіль позивача. Однак, згідно з протоколом судового засідання, на порушення вимог статей 40, 180 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 ) районний суд ці матеріали не досліджував, хоча в них є пояснення всіх осіб, які були свідками цього випадку, а також накази керівництва ТОВ про притягнення І. та інших до дисциплінарної відповідальності за порушення Правил трудового розпорядку на роботі.
Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної оцінки тому факту, що заподіяна автомобілю позивача шкода була спричинена джерелом підвищеної небезпеки на території ТОВ працівником, який, перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах, виконував свої обов'язки неналежним чином.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Л. у позовній заяві зазначив правові підстави й просив задовольнити позов згідно зі статтями 450, 441, 440-1 ЦК ( 1540-06 ).
За таких обставин не можна погодитися з рішенням районного суду щодо застосування статей 413, 414 ЦК ( 1540-06 ) (договір схову), оскільки правові підстави позову визначає позивач, а він у позовній заяві не зазначав про існування між ним і відповідачем договору схову.
Враховуючи порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України скасувала постановлені судові рішення і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.