В силу ч. 5 ст. 48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання.
Оскільки матеріальні цінності визначаються активами платника податків, що належать юридичній чи фізичній особі на праві власності або повного господарського відання, тому вони підлягають конституційному захисту як об'єкт права власності.
Крім того, в рішенні Конституційного суду України по справі N 1-9/2005 ( v002p710-05 ) від 24.03.2005 року у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень п. 1.17 статті 1, статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (справа про податкову заставу) зазначено, що сутність податкової застави полягає в запровадженні на певний строк особливого порядку розпорядження платником податків своїми активами.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що примусове стягнення податкової заборгованості - передбачена законодавством України процедура погашення податкової заборгованості платника податків шляхом звернення стягнення на активи відповідного платника податків.
Активами платника податків згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону-2181 ( 2181-14 ) є кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній особі за правом власності або повного господарського відання.
Статтею 3 вказаного Закону ( 2181-14 ) визначено, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкових зобов'язань виключно за рішенням суду.
З матеріалів справи та встановлених судом обставин не вбачається, що примусовий продаж належного на праві повного господарського відання позивачу майна відбувся за рішенням суду про звернення стягнення на його активи.
Оскільки визнанню недійсним підлягає не цільовий аукціон, а протокол проведення цільового аукціону, суду слід з'ясувати чи відповідає закону обраний позивачем матеріально-правовий спосіб захисту.
В порушення приписів процесуального закону щодо повноти встановлення обставин справи, суди першої та апеляційної інстанції не дослідили обставин укладення спірних договорів купівлі-продажу; не з'ясували чи входить реалізоване нежиле приміщення до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке забезпечує ведення його основної діяльності, і в силу приписів пп. "е" пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону-2181 ( 2181-14 ) не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДП "Агропромбуд" Корпорації "Украгропромбуд" від 25.02.2005 року N 36 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2005 року у справі N 20-11/147-9/370 задовольнити.
Рішення Господарського суду міста Севастополя від 04.11.2004 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2005 року у справі N 20-11/147-9/370 - скасувати.
Справу N 20-11/147-9/370 направити до Господарського суду міста Севастополя на новий розгляд.