СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
19.05.2005
(Витяг)
У липні 2002 р. О. звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Консоль ЛТД" (далі - ТОВ) про стягнення неустойки, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що між ним та відповідачем був укладений договір про будівництво квартири. Цей договір було розірвано на підставі рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 15 березня 2002 р. У зв'язку з цим О. просив стягнути з відповідача неустойку за прострочення виконання робіт відповідно до статей 15, 24 Закону від 12 травня 1991 р. N 1023-XII ( 1023-12 ) "Про захист прав споживачів" (далі - Закон).
Гагарінський районний суд м. Севастополя рішенням від 24 червня 2003 р. відмовив О. у задоволенні позову до ТОВ. Апеляційний суд м. Севастополя рішенням від 14 жовтня 2003 р. рішення районного суду скасував й ухвалив нове: стягнути з ТОВ на користь О. неустойку в розмірі 29 тис. 96 грн.
У касаційній скарзі ТОВ, пославшись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просило скасувати рішення цього суду і залишити без зміни рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи вимоги позивача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону ( 1023-12 ). Проте з таким висновком погодитись не можна.
Суд першої інстанції установив, що між сторонами був укладений не договір підряду, а договір про сумісну діяльність і, таким чином, позивач не є споживачем, тобто особою, яка набуває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари, роботи, послуги. За укладеним договором про сумісну діяльність позивач у відповідача не придбавав ніяких товарів, не замовляв роботу або послугу. Норми Закону ( 1023-12 ) на спірні правовідносини не поширюються, тобто рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню.
За таких обставин Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись статтями 334, 340 ЦПК ( 1503-06 ), рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 14 жовтня 2003 р. скасувала, а рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 24 червня 2003 р. залишила без зміни.