СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 28.04.99 м.Київ
vd990428
(Витяг)
Відповідно до ст. 103 ЦПК України ( 1501-06 ) сторони мають право на укладення мирової угоди в будь-якій стадії процесу. Суд не приймає відмови від позову, визнання позову відповідачем і не затверджує мирової угоди сторін лише у випадку, коли ці дії суперечать законові або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси
У січні 1996 р. Р.Д. звернувся до Хмельницького районного суду Вінницької області з позовом до Р.Г. про поділ майна. Позивач зазначав, що з 1976 р. перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. За час спільного проживання вони збудували житловий будинок, сарай, гараж і літню кухню та придбали майно на суму 69 млн. крб. У зв'язку з розірванням шлюбу Р.Д. просив поділити будинок та майно між ним і відповідачкою порівну.
Ухвалою Хмільницького районного суду від 2 лютого 1996 р. було затверджено мирову угоду між сторонами про поділ майна. Від вимог про поділ іншого майна, не зазначеного в угоді, Р.Д. відмовився. Провадження в справі судом закрите.
У касаційному порядку справа не розглядалась. Протест заступника прокурора Вінницької області постановою президії Вінницького обласного суду від 26 листопада 1998 р. залишено без задоволення.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті питання про скасування ухвали суду першої інстанції та постанови президії обласного суду з посиланням на те, що на порушення вимог статей 15, 30, 62 ЦПК ( 1501-06 ) суд неповно з'ясував обставини справи, права й обов'язки сторін. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що протест задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 103 ЦПК ( 1501-06 ) сторони можуть закінчити справу мировою угодою в будь-якій стадії процесу. Суд не приймає відмови від позову, визнання позову відповідачем і не затверджує мирової угоди сторін, якщо ці дії суперечать законові або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси.
У даному випадку, приймаючи відмову від позову, затверджуючи мирову угоду й закриваючи провадження в справі, суд обгрунтовано виходив з того, що умови мирової угоди не суперечать законові, не порушують чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів і вирішують наявний між сторонами спір по суті.
Наведені в протесті доводи щодо того, що суд неповно з'ясував обставини справи та порушив вимоги статей 15, 30, 62 ЦПК ( 1501-06 ), є некоректними і не можуть братись до уваги, оскільки по суті спору справа судом не розглядалась, її обставини не з'ясовувались, оцінка наявних у ній доказів не провадилася з тієї причини, що провадження в ній було закрито.
Із матеріалів справи вбачається, що її розгляд провадився за участю адвокатів обох сторін. Відповідачка не оспорювала тієї обставини, що спірне майно є її та позивача спільною власністю. Сторони самі підготували умови мирової угоди і попросили суд затвердити їх. При цьому обом їм було роз'яснено наслідки затвердження цих умов, відмови від позову і закриття провадження в справі, про що свідчать запис у протоколі судового засідання та зміст п. 4 зазначеної угоди.
Питання про закриття провадження у справі і затвердження мирової угоди вирішувалося судом з додержанням вимог статей 103, 179, 227 ЦПК ( 1501-06, 1502-06 ).
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 3(13), 1999 р.