Крім того, Стаття 153 ЦКУ ( 1540-06 ) встановлює, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах, якими є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Отже, з викладеного вище випливає, що Відповідач не мав права уступати право вимоги за договором на надання послуг, зв'язаних з організацією перевезення залізорудної сировини N 536а від 30.12.1998 р. між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" та ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат". Як свідчать матеріали справи, договір N ЦХП-11-01302-14 уступки вимоги не відповідає вимогам закону, а саме: ст. 197 ЦК України ( 1540-06 ) та п. 133 Статуту залізниць України ( 457-98-п ), тому є недійсним.
Судом першої інстанції, та самим апеляційним судом в судовому засіданні були встановлені фактичні обставини справи, а саме те, що договори уступки вимог не містять положень про передачу всіх документів, що свідчать про право вимоги, те, що двома різними договорами N ЦХП-11-01302-14 та N ЦХП-11-01302-15 (або, як стверджує Відповідач, навіть договором N ЦХП-11-01702-14 від 31.07.02 р.) уступки вимог від 26.06.02 р. та від 30.07.02 р. Відповідач передавав право вимоги за одним і тим же договором N 536а від 30.12.1998 р., однак в договорах уступки вимог цей договір має різні предмети - купівлі-продажу та перевозки. Маючи такі встановлені та не оспорювані Відповідачем, апеляційний суд виносить постанову, яка не відповідає нормам матеріального права, а саме ст.ст. 48, 72, 153, 197 та 198 ЦКУ ( 1540-06 ) (N 1540-06 від 18.07.63 р.). Такі істотні порушення норм матеріального права призвело до неправильного судового рішення Апеляційним судом.
Задовольняючи позов, господарський суд м. Києва виходив з того, що відповідачем не були передані належні документи, які б підтверджували право вимоги, так як п.п. 3 та 4 договорів уступки вимог передбачена передача лише акту звірки N б/н від 01.10.2001 р., який не підтверджує та не свідчить про право вимоги, то договори уступки вимог від 26.06.02 р. та від 30.07.02 р. не відповідають вимогам закону.
Матеріали справи не підтверджують, що Відповідачем передавались якісь документи щодо договору на надання послуг, зв'язаних з організацією перевезення залізорудної сировини N 536а від 30.12.1998 р., ніяких письмових підтверджень такої передачі не існує.
Позивач не мав законних підстав вимагати від кредитора відповідача виплати боргу.
Цей висновок господарського суду ґрунтується на обставинах справи і не спростований відповідачем.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОІЛЛ" задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2004 р. скасувати.
3. Рішення господарського суду м. Києва від 20.09.2004 р. у справі N 17/278 залишити без змін.