СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 11.01.2000
vd20000111
(Витяг)
Розбійний напад, поєднаний із замахом на умисне вбивство з корисливих мотивів, може бути кваліфікований за ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) лише за наявності кваліфікуючих ознак цього складу злочину
Вироком судової колегії в кримінальних справах Харківського обласного суду від 3 листопада 1999 р. О. визнано винним у розбійному нападі на Р., під час якого він вчинив замах на вбивство потерпілого з корисливих мотивів, і засуджено за ч. 3 ст. 142 ( 2001-05 ) на вісім років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 17, п. "а" ст. 93 КК та за сукупністю злочинів - на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Судом встановлено такі обставини вчинення злочинів.
31 жовтня 1999 р. близько 10-ї години О. прийшов у квартиру свого знайомого Р., де вони разом вживали спиртні напої. Перебуваючи в нетверезому стані, О. вирішив заволодіти грошима господаря шляхом вчинення розбійного нападу на нього та вбивства. Скориставшись тим, що Р. заснув, він накинув на нього електричний дріт і став душити, а коли потерпілий упав на підлогу, ударив його ногою по голові. Зазначеними діями Р. було заподіяно легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я. Вважаючи потерпілого мертвим, О. заволодів його грошима в сумі 160 грн. та 500 доларів США і з місця події зник.
На вирок було подано касаційні скарги: засудженим О., а також в інтересах останнього - адвокатом К., в яких порушено питання про безпідставність засудження О. за ч. 2 ст. 17, п. "а" ст. 93 КК ( 2001-05 ) та неправильність кваліфікації дій за ч. 3 ст. 142 КК. Перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи скарг, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України змінила вирок із таких підстав.
Винність О. в розбійному нападі на Р. з метою заволодіння його грошима в касаційних скаргах не оскаржується і доведена сукупністю доказів, на які суд послався у вироку, в тому числі показаннями засудженого та потерпілого.
Разом з тим, правильно зазначивши в обвинуваченні, що напад на потерпілого був поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для його життя та здоров'я, органи попереднього слідства помилково кваліфікували вчинене за ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ), оскільки не врахували, що такі ознаки наведено лише в диспозиції ч. 1 цієї статті.
Погоджуючись із такою кваліфікацією, суд обгрунтував своє рішення тим, що під час розбійного нападу було вчинено замах на вбивство. Ця позиція також є помилковою, оскільки замах на вбивство не належить до ознак розбою. У даному разі вирішальне значення має характер насильства, застосованого при нападі.
Як встановлено у справі (і це визнано судом доведеним), О. душив потерпілого дротом за шию, а потім ударив ногою по голові. Хоча цими діями Р. було заподіяно легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я, таке насильство обгрунтовано визнано небезпечним для життя та здоров'я. Інших ознак розбою, зазначених у ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) (спричинення тяжких тілесних ушкоджень, вчинення його з проникненням у житло чи особливо небезпечним рецидивістом), у справі не встановлено й у вироку не наведено.
За таких обставин касаційні скарги в цій частині підлягають задоволенню, вирок - зміні, дії О. - перекваліфікації з ч. 3 на ч. 1 ст. 142 КК ( 2001-05 ). У решті зазначені скарги визнати обгрунтованими не можна.
Винність засудженого в замаху на вбивство Р. підтверджується матеріалами справи. Зокрема, О. в своїх поясненнях стверджував, що після вживання спиртних напоїв з Р., коли останній сп'янів, він накинув йому на шию дріт і намагався задушити. Не впевнившись у тому, що Р. мертвий, він заволодів його грошима.
На ці обставини послався в судовому засіданні і потерпілий Р., який пояснив, що після вживання спиртних "напоїв з О. він сп'янів і заснув за столом, а прокинувся від сильного здавлювання шиї, потім відчув удар по голові ногою. Він не чинив опору О., оскільки зрозумів, що той уб'є його, тому вирішив прикинутися мертвим.
Показання Р. щодо характеру та локалізації тілесних ушкоджень узгоджуються з висновком судово-медичної експертизи, в якому зазначено, що у потерпілого виявлено на обличчі крововиливи, які могли утворитися від дії тупого предмета, а на шиї - садна, що могли бути заподіяні поданим на експертизу дротом.
Таким чином, зібрані у справі докази свідчать про те, що О. вчинив дії, спрямовані на позбавлення життя потерпілого, і вважав, що вбив його. Смерть Р. не настала, проте причини цього не залежали від волі О. Тому його дії правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 17, п. "а" ст. 93 КК ( 2001-05 ) як замах на вбивство з корисливих мотивів. Призначене за цим законом покарання відповідає характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого, даним про особу О. та обставинам, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
З урахуванням наведеного судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого О. та адвоката К. частково задовольнила, вирок щодо О. змінила: перекваліфікувала його дії з ч. 3 на ч. 1 ст. 142 КК ( 2001-05 ) і призначила йому за цим законом покарання у вигляді шести років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 142 та ч. 2 ст. 17, п. "а" ст. 93 КК, остаточно визначила йому покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Надруковано: "Вісник Верховного суду України", N 4 (20), 29 вересня 2000 р.