ЦК України ( 435-15 ) та стаття 79 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) передбачають право вкладників командитного товариства лише на їх вклад до статутного капіталу, тому стягнення за зобов'язаннями вкладника командитного товариства може бути звернено лише на частку вкладника у статутному капіталі товариства, а не на частку майна товариства, пропорційну його частці.
3.10. Статтею 128 ЦК України ( 435-15 ), статтями 64, 72 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) передбачено можливість виключення учасника повного товариства, учасників товариств з обмеженою відповідальністю, які систематично не виконують чи неналежним чином виконують свої обов'язки або перешкоджають досягненню цілей товариства. В силу статей 135, 151 ЦК України, статей 65 і 77 Закону України "Про господарські товариства" дія наведених норм поширюються на повних учасників командитних товариств та учасників товариств з додатковою відповідальністю.
У вирішенні спорів, пов'язаних з виключенням таких учасників з відповідних товариств, господарським судам слід враховувати, що прийняття рішення про виключення учасника з господарського товариства законом віднесено до компетенції учасників цих товариств, а не господарського суду. Суд лише перевіряє обґрунтованість та законність прийняття рішення про виключення учасника у разі подання останнім позову про визнання такого рішення недійсним.
У рішенні про виключення учасника з господарського товариства повинно бути обґрунтовано причини такого виключення і зазначено, які саме факти невиконання статутних обов'язків стали підставою виключення учасника з товариства, в чому полягає систематичність невиконання учасником товариства його обов'язків, якими саме діями (бездіяльністю) учасник перешкоджає досягненню цілей товариства. Відсутність відповідних відомостей у рішенні про виключення учасника з товариства може бути підставою визнання такого рішення недійсним за позовом даного учасника.
Господарським судам слід враховувати, що законодавством не передбачено можливості виключення вкладників з командитних товариств та акціонерів з акціонерних товариств.
Участь акціонера в акціонерному товаристві та його корпоративні права ґрунтуються на належності йому акцій цього товариства на праві власності. Відповідно до статті 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, з підстав і в порядку, встановлених законом.
3.11. Частина третя статті 81 ГК України ( 436-15 ) передбачає переважне право акціонерів закритого акціонерного товариства на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Господарські суди, застосовуючи цю норму у вирішенні спорів, повинні враховувати, що переважне право поширюється лише на випадки продажу акцій закритого акціонерного товариства, але не на інші випадки їх відчуження.
У разі примусової реалізації акцій їх продавцем виступає не акціонер, а уповноважений на це державний орган (посадова особа). Порядок такої реалізації регулюється Законом України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ).
3.12. Оскільки акції, розміщені акціонерним товариством, не є його майном, акціонери закритого акціонерного товариства не є співвласниками майна товариства і між ними відсутні відносини спільної часткової власності. Тому у господарських судів відсутні підстави для застосування частини четвертої статті 362 ЦК України ( 435-15 ) у вирішенні спорів, пов'язаних із захистом переважного права на придбання акцій закритого акціонерного товариства, що продаються.
Проте вміщений у статті 16 ЦК України ( 435-15 ) перелік способів захисту цивільних прав не є вичерпним. На вимогу позивача суд може застосовувати й інші, ніж передбачені цією статтею, способи захисту прав, якщо вони не суперечать законодавству і не порушують права інших осіб.
Оскільки переважним правом на придбання акцій, що продаються, наділено усіх акціонерів закритого акціонерного товариства, господарський суд під час вирішення спору, пов'язаного з порушенням переважного права акціонерів закритих акціонерних товариств, повинен залучати до участі у справі усіх акціонерів закритого акціонерного товариства.
У вирішенні таких спорів господарським судам необхідно враховувати положення статуту закритого акціонерного товариства, які визначають порядок реалізації акціонерами товариства переважного права на придбання акцій, що продаються. У разі відсутності у статуті товариства таких положень господарський суд задовольняє заявлені вимоги акціонерів про переведення на них прав покупців акцій пропорційно кількості акцій, якими вони володіють.
4. Спори, пов'язані з визнання установчих документів господарських товариств повністю або частково недійсними
4.1. Вирішуючи спори про визнання недійсними установчих документів господарських товариств, господарські суди повинні виходити з того, що затвердження установчого документа є необхідною дією у процесі створення господарського товариства. Тому для визначення підстав визнання установчих документів недійсними господарським судам слід керуватись пунктом 2 частини першої статті 110 ЦК України ( 435-15 ).
З урахуванням положень цієї норми, підставами прийняття рішення про визнання недійсними установчих документів господарського товариства є порушення закону, які не можуть бути усунуті.
Такою підставою може бути відсутність в установчих документах тих відомостей, які згідно із законом повинні обов'язково в них міститися. Даними відомостями відповідно до статей 88, 120, 134, 143, 151, 154 ЦК України ( 435-15 ), статей 57, 82 ГК України ( 436-15 ), статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) є відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства, а також:
для акціонерних товариств - види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року;
для товариств з обмеженою та з додатковою відповідальністю - розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному фонді та граничний розмір відповідальності учасників товариства з додатковою відповідальністю;
для повних товариств - розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства;
для командитних товариств - розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства, сукупний розмір часток вкладників командитного товариства. розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства. Тому якщо за наслідками розгляду справи встановлено, що на момент державної реєстрації господарського товариства його установчі документи не містили цих відомостей і не були приведені у відповідність із законом, господарський суд має підстави, керуючись положенням абзацу другого частини другої статті 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" ( 755-15 ), визнати установчі документи та запис про державну реєстрацію господарського товариства недійсними.
4.2. За наявності наміру сторін і реальної можливості приведення установчих документів товариства у відповідність з вимогами закону господарським судам рекомендується з метою недопущення припинення товариств, які здійснюють господарську діяльність, надавати сторонам можливість привести установчі документи у відповідність до закону.
Якщо до прийняття судом рішення про визнання установчих документів недійсними, їх було приведено у відповідність до закону, у суду немає підстав для прийняття рішення про визнання відповідних установчих документів недійсними.
4.3. Стаття 1 ГПК ( 1798-12 ) надає підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Тому якщо за наслідками розгляду справи господарським судом не встановлено порушення прав або охоронюваних законом інтересів позивача у зв'язку з невідповідністю змісту установчих документів закону або недотриманням закону під час їх прийняття, суд не має підстав для прийняття рішення про визнання установчих документів товариства або їх окремих положень недійсними.
4.4. Визнання недійсними установчих документів господарського товариства відповідно до пункту 2 частини першої статті 110 ЦК України ( 435-15 ) є підставою для ліквідації товариства. Таке рішення створює правові наслідки не лише для учасників спору, а й для усіх осіб, що перебувають з товариством у господарських, цивільних, трудових та інших правовідносинах. Виходячи з цього, господарським судам рекомендується у вирішенні спорів про визнання недійсними установчих документів господарського товариства у зв'язку з неправомірністю участі одного із засновників (учасників) товариства в його створенні, визнавати недійсними тільки положення установчих документів про участь відповідного засновника (учасника), якщо з обставин справи можна зробити висновок, що товариство могло бути створене і без участі цього засновника (учасника).
4.5. Вирішуючи спори про визнання недійсними установчих документів господарських товариств, господарським судам слід виходити з того, що статут є локальним нормативним актом, а не правочином, тому до нього не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України ( 435-15 ), які визначають підстави недійсності правочину.
4.6. Господарським судам необхідно враховувати, що стаття 82 ГК України ( 436-15 ), статті 143, 151, 154 ЦК України ( 435-15 ), а також статті 4 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 27.04.2007 N 997-V) ( 997-16 ), визначають установчим документом акціонерних товариств, товариств з обмеженою та з додатковою відповідальністю виключно статут товариства. Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень ГК України до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Аналогічні правила містить пункт 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України. Отже, визнання недійсним установчого договору акціонерного товариства, товариства з обмеженою чи з додатковою відповідальністю, створеного до набрання чинності ГК України та ЦК України, не є підставою скасування державної реєстрації товариства або визнання недійсним запису про державну реєстрацію товариства.
4.7. Якщо після державної реєстрації господарського товариства у зв'язку із внесенням змін до відповідних законів доповнено перелік відомостей, які повинні міститися в установчих документах, останні підлягають приведенню у відповідність до нових вимог закону, якщо такий обов'язок зазначено у законі.
4.8. У судовому рішенні про визнання недійсними окремих положень установчих документів повинно вказуватись, яким саме положенням закону суперечать ці положення, та які права позивача ними порушуються або оспорюються.
4.9. Саме лише визнання недійсними установчих документів та запису про державну реєстрацію господарського товариства не є підставою визнання недійсними правочинів, вчинених товариством, оскільки на час їх вчинення товариство було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, користувалося правами юридичної особи, мало цивільну правоздатність та дієздатність.
4.10. Розгляд справи про визнання недійсним установчого (засновницького) договору або його частини без залучення як відповідачів засновників товариства є порушенням процесуального законодавства, оскільки засновники товариства як сторони установчого (засновницького) договору є особами, що виступають відповідачами у таких справах.
Статут господарського товариства є актом "іншого суб'єкта" (у розумінні частини другої статті 20 ГК України ( 436-15 ). Відповідачем у справі про визнання недійсним статуту, його частини або змін до нього є господарське товариство, а не його учасники. Тому залучення господарським судом до участі у справі про визнання недійсним статуту господарського товариства учасників цього товариства не є обов'язковим.
5. Застосування деяких норм процесуального права у розгляді справи, що виникають з корпоративних відносин
5.1. Якщо позивач - учасник (акціонер) господарського товариства звертається до господарського суду з позовними вимогами про визнання недійсним рішення загальних зборів, яке вже було у судовому порядку визнано недійсними за позовом іншого учасника (акціонера) цього товариства, господарському суду слід припинити провадження на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК ( 1798-12 ) у зв'язку з відсутністю предмета спору.
5.2. Оскільки вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин, законом віднесено до компетенції господарських судів, то у разі скасування Верховним Судом України рішень загальних судів першої та апеляційної інстанцій з корпоративного спору і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції матеріали справи повинна направлятись до відповідного місцевого господарського суду.
5.3. У випадку скасування ухвали місцевого загального суду, якою корпоративний спір залишено без розгляду, справа повинна спрямовуватись до місцевого загального суду, оскільки провадження у справі, порушеній загальним судом, ще не закінчено.
5.4. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" від 15.12.2006 N 483-V ( 483-16 ), вирішення корпоративних спорів віднесено до підвідомчості господарських судів. Отже, судові акти загальних судів зі справ у корпоративних спорах за нововиявленими обставинами переглядаються господарськими судами.
5.5. У господарських судів відсутні підстави для залучення акціонерних товариств до участі у спорах, пов'язаних з обігом акцій, оскільки права, що посвідчуються акціями, та обов'язки акціонерного товариства, які їм кореспондують, не є такими, що пов'язані з особою акціонера, і зміна власника акції не пов'язана із зміною обов'язків акціонерного товариства перед акціонерами та умов їх виконання.
5.6. Учасниками судового процесу у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів господарських товариств з підстав недотримання вимог закону та/або установчих документів під час їх скликання та проведення є учасник (учасники) або акціонер (акціонери), права яких на участь у загальних зборах було порушено, та господарське товариство.
Оскільки результат вирішення спору залежить лише від встановлення судом наявності та ступені порушень прав позивача (позивачів) під час скликання та проведення загальних зборів, залучення інших учасників (акціонерів) товариства або осіб, з якими на підставі спірних рішень товариство вступило у правовідносини, не вимагається.
5.7. У вирішенні питання про вжиття заходів до забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватись визначених ГПК ( 1798-12 ) підстав та умов забезпечення позову. Господарські суди повинні враховувати, що у спорах за позовами про визнання недійсними рішень загальних зборів та про визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій у господарського суду немає підстав для вжиття такого заходу до забезпечення позову, як заборона господарському товариству проводити загальні збори, оскільки цей захід не пов'язаний з предметом спору.
5.7.1. Слід враховувати, що суд вправі забороняти вчиняти певні дії лише товариству як юридичній особі, а не його органам. Стаття 67 ГПК ( 1798-12 ) не передбачає такого заходу забезпечення позову, як заборона органам юридичної особи вчиняти певні дії. Тому господарські суди не вправі забороняти голові правління виконувати його посадові обов'язки і вчиняти дії від імені товариства.
5.7.2. Не допускається забезпечення позову шляхом винесення ухвал, які фактично містять рішення у справі, яку ще не вирішено, наприклад, про зобов'язання відповідача та інших осіб не чинити перешкод керівнику (іншим посадовим особам) у вчиненні будь-яких дій від імені товариства для забезпечення позову про визнання недійсними рішення про звільнення, відкликання тощо вказаних посадових осіб.
5.7.3. При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам слід також враховувати, що цими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність товариства, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору. Зокрема, не допускається винесення ухвал про:
- накладення арешту на все майно підприємства. Якщо у господарського суду є підстави вважати, що діями виконавчого або іншого органу, рішення про обрання якого оспорюється, може бути погіршено фінансовий стан господарського товариства або доведено його до стійкої неплатоспроможності, суд вправі забезпечити позов шляхом заборони відчуження основних засобів, нерухомого майна та іншого визначеного майна товариства, чітко визначивши в ухвалі про забезпечення позову перелік майна, відчуження якого забороняється;
- заборону проводити реєстрацію акціонерів для участі у загальних зборах;
- заборону реєстратору надавати акціонерному товариству або акціонерам реєстр акціонерів для реєстрації акціонерів (їх представників), що прибули для участі у загальних зборах;
- заборону акціонеру реєструватися для участі в загальних зборах або зобов'язання акціонера з'явитись та зареєструватись для участі у загальних зборах;
- заборону акціонерам, в тому числі органам управління державним майном, видавати довіреності на представництво їх інтересів на загальних зборах акціонерів.
5.7.4. В ухвалі про забезпечення позову господарський суд повинен чітко визначити, внесення яких саме змін до реєстру власників іменних цінних паперів забороняється до вирішення судом спору. Заборона реєстроутримувачу вносити будь-які зміни до системи реєстру власників іменних цінних паперів може порушувати права тих акціонерів товариства, які не є учасниками спору.
5.7.5. Господарські суди не повинні виносити ухвали про забезпечення позову шляхом вилучати у реєстратора реєстру власників іменних цінних паперів та документів системи реєстру власників іменних цінних паперів для передачі їх іншому реєстратору.
5.7.6. До компетенції господарських судів не належить винесення у порядку забезпечення позову ухвал про заборону Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, її територіальним управлінням або уповноваженим особам виконувати покладені на них відповідно до законодавства завдання, зокрема:
- проводити перевірки діяльності емітентів та професійних учасників ринку цінних паперів на ринку цінних паперів;
- отримувати від учасників ринку цінних паперів інформацію та документи щодо їх діяльності на ринку цінних паперів;
- розглядати справи про правопорушення на ринку цінних паперів,
- приймати рішення (постанови) про застосування санкцій до учасників ринку цінних паперів.
5.7.7. Розглядаючи справи про визнання недійсним рішення загальних зборів про збільшення статутного капіталу шляхом додаткового випуску акцій, суд повинен незалежно від клопотання позивача вживати усіх заходів до попередження введення в обіг акцій додаткового випуску, рішення загальних зборів акціонерів про розміщення яких оскаржується, оскільки вилучення з обігу випуску акцій на виконання рішення суду про задоволення позову є ускладненим. Зокрема, господарським судам рекомендується виносити ухвали про заборону до вирішення спору органам Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку здійснювати реєстрацію додаткового випуску акцій, а у випадках, коли такий випуск у бездокументарній формі вже зареєстровано, але акції ще не розміщено - забороняти депозитарію виконувати операції із зарахування акцій нового випуску на рахунки зберігачів.
5.8. Порядок подання касаційної скарги (внесення касаційного подання) на рішення загальних судів з корпоративних спорів до Вищого господарського суду визначається нормами ГПК ( 1798-12 ). Тому касаційні скарги (касаційні подання) на рішення загальних судів у корпоративних спорах подаються (вносяться) через відповідний загальний суд, який у 5-денний термін повинен надіслати скаргу (подання) до Вищого господарського суду України. Якщо касаційну скаргу (подання) до Вищого господарського суду України надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний суд, що прийняв оскаржуване рішення, скарга (подання) підлягає поверненню на підставі пункту 2 частини першої статті 111-3 ГПК.
5.9. Справи у корпоративних спорах, у тому числі й ті, що були передані із загальних судів до господарських, після їх розгляду підлягають зберіганню в місцевих господарських судах за місцезнаходженням господарського товариства.
5.10. Оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" ( 483-16 ) від 15 грудня 2006 вирішення корпоративних спорів віднесено до юрисдикції господарських судів, то заяви про перегляд судових рішень (ухвал, постанов) загальних судів у таких спорах підлягають розгляду господарським судом за місцезнаходженням відповідного господарського товариства.
З метою перегляду судового рішення з корпоративного спору за нововиявленими обставинами господарський суд повинен самостійно витребувати матеріали справи у відповідного загального суду.
Перегляд справи у корпоративному спорі за нововиявленими обставинами здійснюється за правилами ГПК ( 1798-12 ). Останній не передбачає сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення за подання заяви про перегляд рішення (ухвали, постанови) за нововиявленими обставинами, а стаття 113 ГПК ( 1798-12 ) не передбачає повернення заяви про перегляд рішення (ухвали, постанови) за нововиявленими обставинами з підстав відсутності доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Оскільки розгляд заяви про перегляд рішення (ухвали, постанови) за нововиявленими обставинами за відсутності матеріалів справи неможливий, провадження у справі слід порушувати після одержання матеріалів справи.
{ Рекомендації доповнено пунктом 5.10 згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-06/83 ( v6_83600-09 ) від 18.06.2009 }
6. Договірне регулювання і застосування іноземного права у корпоративних відносинах та у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин
6.1. Діяльність акціонерного товариства, зареєстрованого в Україні як юридичної особи, відносини між акціонерним товариством і акціонерами, а також між акціонерами акціонерного товариства з приводу діяльності останнього регулюються виключно законами та іншими нормативно-правовими актами України.
В разі укладення акціонерами - іноземними юридичними або фізичними особами - угоди (правочину) про підпорядкування відносин між акціонерами, а також між акціонерами і акціонерним товариством з приводу діяльності товариства, іноземному праву, такий правочин є нікчемним.
Відносини між засновниками (учасниками) господарського товариства з приводу його створення, формування його органів, визначення компетенції цих органів, процедури скликання загальних зборів та визначення порядку прийняття рішень на зборах регулюються положеннями ЦК України ( 435-15 ) та Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ). За своїм змістом ці норми є імперативними, а їх недотримання порушує публічний порядок.
Відносини з обігу акцій, крім відносин з реалізації переважного права на придбання акцій, не стосуються діяльності товариства і не належать до відносин корпоративного управління товариством. Тому на них не поширюються колізійні норми статті 25 Закону України "Про міжнародне приватне право" ( 2709-15 ) про застосування особистого закону юридичної особи. { Пункт 6.1 доповнено абзацом четвертим згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-06/83 ( v6_83600-09 ) від 18.06.2009 }
6.2. Господарські суди, вирішуючи спори між акціонерами з питань корпоративного управління, повинні враховувати, що укладені між акціонерами - іноземними юридичними або фізичними особами угоди (правочини) про підпорядкування питань корпоративного управління іноземному праву порушує публічний порядок і згідно із статтею 228 ЦК України ( 435-15 ) є нікчемними.
Учасники господарських товариств незалежно від суб'єктного складу акціонерів не вправі також підпорядковувати розгляд корпоративних спорів, пов'язаних з діяльністю господарських товариств, які зареєстровано в Україні, зокрема, таких, що випливають з корпоративного управління, міжнародним комерційним арбітражним судам.
6.3. Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України ( 435-15 ) визнання судом недійсним правочину, нікчемність якого встановлена законом, не вимагається. Такий недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Виходячи з наведеного, угода (правочин) щодо підпорядкування відносин з корпоративного управління господарського товариства, зареєстрованого в Україні, нормам іноземного права, є нікчемною і не підлягає примусовому виконанню. Така угода не може бути виконана примусово, в тому числі на підставі рішення міжнародного комерційного арбітражного суду як така, що порушує публічний порядок.
6.4. У вирішенні корпоративних спорів господарські суди мають виходити з того, що відносини між акціонерами, а також між акціонерами і акціонерним товариством з приводу управління товариством регулюються законами України, іншими нормативно-правовими актами України та статутом товариства.
Питання корпоративного управління можуть бути врегульовані угодою, укладеною між акціонерами, тільки у випадках, прямо передбачених актами законодавства України.
Угоди між акціонерами (учасниками господарських товариств) не можуть змінювати норми закону та статуту товариства, обмежувати права інших акціонерів (учасників) товариства. { Пункт 6.4 доповнено абзацом третім згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-06/83 ( v6_83600-09 ) від 18.06.2009 }
В разі укладення таких угод з питань, які віднесено до врегулювання законом або статутом товариства, ці угоди можуть бути визнані судом недійсними.
Зокрема, можуть бути визнані недійсними угоди між акціонерами товариства, зареєстрованого в Україні, про встановлення особливого порядку голосування на загальних зборах, який передбачає обов'язок одного або декількох акціонерів голосувати певним чином, обов'язок усіх акціонерів брати участь і голосувати на загальних зборах тощо.
Аналогічно господарським судам слід кваліфікувати угоди акціонерів про особливий порядок прийняття рішення та голосування в інших органах товариства (правління, рада директорів, спостережна рада).
Так, можуть бути визнані недійсними угоди (правочини) між акціонерами товариства щодо обов'язків членів органів товариства (правління, ради директорів, спостережної ради) про особливий порядок голосування на засіданнях відповідного органу, про обов'язок акціонерів забезпечити явку й голосування членів відповідних органів товариства певним чином.
З цих же підстав можуть бути визнані недійсними угоди (правочини) між акціонерами товариства про особливий порядок формування виконавчого органу товариства (в тому числі одноосібного), а також спостережної ради.
В оцінці подібних угод (правочинів), укладених акціонерами, господарські суди повинні враховувати, що: порядок формування органів господарського товариства визначено статтями 159-161 ЦК України ( 435-15 ), статтями 41, 46-49 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ); порядок голосування на загальних зборах товариства визначено статтями 98, 159 ЦК України і статтею 44 Закону України "Про господарські товариства" тощо. Наведені норми є імперативними. Акціонери своїми угодами не вправі визначати інші правила, ніж ті, що наведені у цих нормах.
Умова договору між акціонерами (учасниками) зареєстрованого в Україні товариства про підпорядкування відносин з управління товариством іноземному праву є нікчемною. Ці відносини регулюються особистим законом товариства, яким відповідно до статті 25 Закону України "Про міжнародне приватне право" ( 2709-15 ) є право України як держави місцезнаходження товариства. При цьому господарським судам необхідно враховувати положення статті 217 ЦК України ( 435-15 ). { Пункт 6.4 доповнено абзацом десятим згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-06/83 ( v6_83600-09 ) від 18.06.2009 }
6.5. Акціонери товариства не можуть своєю угодою встановити інші правила, ніж передбачені імперативними нормами, зокрема, положення конкурентного законодавства. Правочини між акціонерами товариства, спрямовані на обмеження або усунення економічної конкуренції на товарних та інших ринках України, є нікчемними.
6.6. Акціонери товариства, зареєстрованого в Україні, не вправі своєю угодою (правочином) підпорядковувати іноземному праву умови недійсності правочину (підстави, порядок, наслідки) з питань корпоративного управління, вчиненого як акціонерами з товариством, так і між акціонерами, оскільки норми щодо недійсності правочинів в Україні є імперативними.
7. Застосування положень Закону України "Про акціонерні товариства" ( 514-17 ) у вирішенні спорів, що виникають з корпоративних відносин
7.1. Застосування Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" ( 514-17 ).
7.1.1. У вирішенні питання про застосування Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" ( 514-17 ) для визначення закону, що підлягає застосуванню до відкритих та закритих акціонерних товариств, створених до набрання чинності Законом України "Про акціонерні товариства" ( 514-17 ), господарським судам необхідно враховувати таке.
Відповідно до частин першої та другої Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" ( 514-17 ) цей Закон ( 514-17 ) набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім другого речення частини другої статті 20, яке набирає чинності через два роки після опублікування цього Закону ( 514-17 ). Норми ст. 1 - 49 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) втрачають чинність через два роки з дня набрання чинності Законом України "Про акціонерні товариства" ( 514-17 ).
За вимогами частини п'ятої Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" ( 514-17 ) статути та інші внутрішні документи акціонерних товариств, створених до набрання чинності Законом України "Про акціонерні товариства" ( 514-17 ), підлягають приведенню у відповідність з нормами цього Закону ( 514-17 ) не пізніше, ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом ( 514-17 ).
Дія статей 1 - 49 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) протягом двох років відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" ( 514-17 ) надає цим нормам статусу складової положень Закону України "Про акціонерні товариства" ( 514-17 ).
Таким чином, до акціонерних товариств, створених до набрання чинності Законом України "Про акціонерні товариства" ( 514-17 ), застосовуються положення статей 1 - 49 Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) до втрати ними чинності або до моменту приведення статутів акціонерних товариств у відповідність до Закону України "Про акціонерні товариства" ( 514-17 ).
{ Рекомендації доповнено розділом 7 згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-06/190 ( v_190600-09 ) від 28.12.2009 }
Голова Вищого господарського суду України С.Демченко