СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
УХВАЛА
від 13.07.77 м.Київ
vd770713
(Витяг)
Відповідно до п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) адміністрація може розірвати трудовий договір лише в разі вчинення працівником прогулу без поважних причин
У грудні 1976 р. А. пред'явила позов до продовольчого відділу робітничого постачання виробничого об'єднання "Первомайськвугілля" про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала, що з 1 червня 1974 р. вона працювала продавщицею хлібного відділу, а останнім часом - касиром магазину. Наказом від 11 листопада 1976 р. з роботи звільнена за прогул у період з 26 жовтня по 4 листопада 1976 р. Просила задовольнити позов, посилаючись на те, що з 13 по 25 жовтня 1976 р. вона хворіла.
Справа розглядалася неодноразово.
Рішенням судової колегії Ворошиловградського обласного суду від 11 червня 1977 р. позивачку поновлено на посаді продавщиці з стягненням на її користь з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу.
У касаційній скарзі відповідач просив рішення скасувати, вважаючи його неправильним, оскільки у суду було достатньо даних для висновку про те, що позивачка з 26 жовтня 1976 р. на роботу не виходила без поважних причин.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) адміністрація може розірвати трудовий договір з працівником у разі вчинення ним прогулу без поважних причин.
Постановляючи рішення про поновлення А. на роботі, суд виходив з того, що вона не вчинила прогулу без поважних причин, у зв'язку з чим адміністрація не мала підстав для її звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ).
Встановлено, що 26 жовтня 1976 р. після хвороби А. справді вийшла на роботу, проте її до неї не допустили. Свідки М. і Б. підтвердили, що бачили позивачку в цей день на роботі вранці. Допитана як свідок К. - начальник відділу кадрів показала, що А. зверталася до неї з приводу того, що їй не дозволили прийняти зміну. За таких обставин суд обгрунтовано визнав, що вимоги А. про поновлення на роботі підлягають задоволенню.
Враховуючи, що рішення суду відповідає матеріалам справи і вимогам закону, судова колегія Верховного Суду рішення судової колегії обласного суду залишила без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.
Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3, 1995 р.