СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
УХВАЛА
від 22.12.76 м.Київ
vd761222
(Витяг)
Суд правильно визнав, що адміністрація мала підстави виразити недовір'я водієві автобуса, оскільки він допускав безквитковий проїзд пасажирів і ухилявся від перевірок автобуса контролерами
У серпні 1976 р. С. пред'явив позов до Львівського автотранспортного підприємства про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначав, що він працював у відповідача водієм автобуса. Наказом від 6 серпня 1976 р. його незаконно звільнено за п. 2 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ) з мотивів втрати до нього довір'я.
Справа розглядалася неодноразово.
Рішенням судової колегії Львівського обласного суду від 19 листопада 1976 р. у позові відмовлено.
У касаційній скарзі С. просить скасувати рішення, посилаючись на те, що актів контролерів, на підставі яких проведено звільнення, він не підписував і що при звільненні адміністрацією не додержано вимог ст. 149 КЗпП ( 322-08 ).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 26 березня 1976 р. під час здійснення рейсу Львів-Шепетівка позивач провозив вісім пасажирів без квитків, а 28 травня того ж року, здійснюючи рейс Хуст-Львів - шість. Крім того, 7 січня, 15 травня і 12 серпня 1976 р. він не зупинив автобус на вимогу лінійних контролерів, ухилившись тим самим від контролю.
Факт перевезення пасажирів без квитків підтверджується приєднаними до справи актами контролерів і відмітками в контрольних листах водія, які позивач здавав адміністрації разом з путьовими листами після повернення з рейсів, а також показаннями свідків С., М. і В.
Підпису С. в зазначених актах немає. Однак це не свідчить про те, що факти, вказані в них, не відповідають дійсності. Зміст актів С. був відомий, оскільки про це робилися відмітки у контрольних листах водія, однак їх і дій контролерів він не оскаржував. Те, що С. не зупиняв автобус на вимогу контролерів, підтверджується актами, складеними контролерами автоуправлінь різних областей, і показаннями свідків М., Б., Б.О., Б.С. і Т.
Суд перевірив посилання позивача на те, що 7 січня і 15 травня 1976 р. він не помітив контролера в зв'язку з поганою погодою, а 12 серпня того ж року не зміг своєчасно зупинити автобус, оскільки було слизько. Ці показання обгрунтовано визнані непереконливими, оскільки вони нічим не підтверджені. Свідки, про яких згадувалося вище, показували, що погода була гарна і водій не міг не бачити піднятого в установленому порядку контролером жезла. Спростовується посилання на погану погоду і довідкою Львівської гідрометеообсерваторії. Правильність акта від 12 серпня 1976 р. також підтверджується листом начальника контрольно-ревізійного управління Міністерства автомобільного транспорту від 17 вересня 1976 р.
З матеріалів справи видно, що С. і раніше перевозив пасажирів без квитків і не зупиняв автобус на вимогу контролерів, що обгрунтовано розцінюється як ухилення від контролю. За 1975-1976 рр. складено дев'ять актів з приводу таких порушень, допущених позивачем.
Враховуючи наведене, слід дійти висновку, що адміністрація мала підстави виразити недовір'я С. і звільнити його за п. 2 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ).
Звільнення з цих підстав може мати місце, незалежно від застосування дисциплінарних стягнень чи заходів громадського впливу, за проступки працівника, що викликали втрату довір'я до нього. Тому посилання позивача на недодержання адміністрацією передбачених ст. 149 КЗпП ( 322-08 ) правил застосування дисциплінарних стягнень не спростовують висновків суду щодо його звільнення. На підставі наведеного судова колегія Верховного Суду касаційну скаргу С. залишила без задоволення, а рішення судової колегії обласного суду без зміни.
Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3, 1995 р.