СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
УХВАЛА
від 12.12.73 м.Київ
vd731212
(Витяг)
Відповідно до п. З ст. 41 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) трудовий договір з ініціативи адміністрації може бути розірваний у разі вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи
У жовтні 1973 р. Х. звернувся з позовом до білопільської середньої школи та районного відділу народної освіти про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначав, що він працював викладачем історії. Наказом від 1 жовтня 1973 р. його звільнено з роботи за п. 3 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ). Вважаючи звільнення незаконним, просив поновити його на роботі.
Рішенням Сумського обласного суду від 22 листопада 1973 р. в позові відмовлено.
У касаційній скарзі Х. просить рішення суду скасувати та задовольнити його позов, оскільки суд без достатніх підстав дійшов висновку про необгрунтованість його вимог, не взяв до уваги показання свідків, які позитивно характеризують його по роботі, а також те, що він провадив велику громадську роботу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до п. 3 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ) трудовий договір з ініціативи адміністрації може бути розірваний у разі вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, 18 серпня 1973 р. позивач знаходився біля білопільського ресторану в стані сильного сп'яніння. Це підтверджується протоколом начальника районного відділу міліції, який своєю постановою від 20 серпня 1973 р. відповідно до чинного законодавства оштрафував Х. на 10 крб. за те, що він знаходився у громадському місці в стані, що ображає людську гідність. Про цей випадок було опубліковано в районній газеті. Позивач і раніше зловживав алкоголем, за що до нього вживались заходи впливу.
Факти появи Х. у нетверезому стані в громадських місцях, у тому числі при виконанні посадових обов'язків, підтвердили свідки М., П., Ч., Т.
Таку поведінку Х. суд правильно оцінив як аморальну і не сумісну з продовженням роботи викладачем.
Та обставина, що деякі свідки позитивно характеризували позивача як педагога, не може бути підставою для визнання неправильним його звільнення за п. 3 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ), оскільки він себе скомпрометував як вихователь.
Враховуючи наведене, суд правильно відмовив Х. в позові.
Судова колегія Верховного Суду касаційну скаргу Х. залишила без задоволення, а рішення обласного суду без зміни.
Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3, 1995 р.