ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
05.05.2004
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Ю. до державного відкритого акціонерного товариства "П." про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2002 року Ю. звернувся з указаним позовом до відповідача. Мотивував свої вимоги тим, що він працював гірничим робітником, а наказом N * від 08.08.2002 звільнений з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України ( 322-08 ).
Посилаючись на те, що звільнення проведено незаконно, просив суд про задоволення позову.
Рішенням Торезького міського суду Донецької області від 11.04.2003, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Донецької області від 13.11.2003, у позові відмовлено.
На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга Ю., в якій ставиться питання про їх скасування, з посиланням на порушення судом норм матеріального права.
Палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав:
Відмовляючи в позові, суд виходив із того, що позивач з 1 липня до 8 серпня 2002 року був відсутній на роботі без поважних причин.
Висновки суду першої інстанції вважала правильними апеляційна інстанція, залишаючи рішення без зміни.
Проте з такими висновками погодитися неможливо.
Відповідно до ст. 40 ЦПК України ( 1501-06 ), пояснення сторін про відомі їм обставини, що мають значення для справи, підлягають перевірці та оцінці поряд з іншими зібраними в справі доказами.
Усупереч цим правилам суд не перевірив пояснення позивача та не дав оцінки зібраним доказам.
Зокрема, позивач указував на те, що згідно з графіком відпусток у липні 2002 року він мав право на чергову відпустку, із заявою про надання якої він звернувся до адміністрації підприємства 26.06.2002. Відповідач безпідставно відмовив йому в наданні чергової відпустки, оскільки письмової згоди щодо перенесення її на інший період він не давав.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про відпустки" ( 504/96-ВР ) та ст. 80 КЗпП України ( 322-08 ) щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації.
Судом не встановлено, що Ю. давав письмову згоду щодо перенесення щорічної відпустки на інший період, ніж визначений у графіку відпусток, і що з цим погодився відповідний профспілковий орган.
Визнавши, що з 1 липня 2002 року позивач не виходив на роботу без поважних причин, суд зазначених вище обставин не врахував.
За таких обставин ухвалені судами рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 334 ЦПК України ( 1503-06 ), Судова палата УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Ю. задовольнити.
Рішення Торезького міського суду Донецької області від 11.04.2003 та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 13.11.2003 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.