СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 23.06.93 м.Київ
vd930623
(Витяг)
Суд визнав звільнення працівника за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) таким, що відповідає закону, оскільки встановив, що у відповідача мало місце скорочення штату, працівник відмовився від переведення на іншу роботу, що відповідала його спеціальності і кваліфікації, і не мав переважного права на залишення на роботі перед іншими працівниками за рівнем кваліфікації і продуктивності праці
У серпні 1992 р. З. звернулась з позовом до Науково-дослідного технологічного інституту приладобудування про поновлення на роботі на посаді інженера-конструктора третьої категорії та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що при розірванні з нею трудового договору за п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) адміністрацією не було враховане її переважне право на залишення на роботі і не вжито заходів до її працевлаштування.
Рішенням судової колегії Харківського обласного суду від 14 квітня 1993 р. у позові відмовлено.
У касаційній скарзі З. просить скасувати це рішення з тих мотивів, що при її звільненні адміністрацією не було вжито заходів до її працевлаштування, не враховано її передпенсійний вік, продуктивність праці і кваліфікацію.
Судова колегія Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) трудовий договір може бути розірваний власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Факт скорочення штату працівників у відповідача, в тому числі інженерів-конструкторів, підтверджується матеріалами справи.
Суд перевіряв, чи додержано відповідачем під час розірвання трудового договору з З. порядку звільнення працівників, і встановив, що будь-яких порушень законодавства про працю ним не допущено.
При звільненні З. обговорювалось питання щодо її переважного права на залишення на роботі перед іншими інженерами-конструкторами третьої категорії.
Згідно з ч. 1 ст. 42 КЗпП ( 322-08 ) при скороченні чисельності або штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Суд встановив, що позивачка у червні 1961 р. закінчила вечірнє відділення технічного училища N 5 і здобула спеціальність "конструктор-кресляр". З 1967 р. працювала у від повідача старшим техніком, з 1971 р. - інженером, а з 14 березня 1989 р. - інженером-конструктором третьої категорії. Всі інші працівники, які займали посади інженерів-конструкторів третьої категорії і разом з позивачкою були звільнені за п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ), а також ті, що залишилися на цих посадах, мають вищу освіту. За кваліфікацією і продуктивністю праці позивачка не переважає інших працівників на таких же посадах, чого не заперечувала вона сама. Крім того, цей факт підтверджується показаннями свідка Щ.
Не підтвердились і доводи З. про те, що відповідач не вживав заходів до її працевлаштування. Витребувані судом докази свідчать, що позивачці пропонувалась робота на 22 вакантних на той час інших посадах з урахуванням її спеціальності та кваліфікації. Однак від цих пропозицій вона відмовилась, що, зокрема, підтверджується приєднаними до справи актами і не оспорювалось З. у судовому засіданні.
Відповідає ч. 2 ст. 42 КЗпП ( 322-08 ) і висновок суду про те, що сімейний стан і інші обставини, що дають переважне право для залишення на роботі, враховуються в тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.
Про звільнення позивачка була попереджена за два місяці.
Оскільки судом трудовий спір вирішено відповідно до вимог закону, судова колегія Верховного Суду залишила його рішення без зміни.
Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3, 1995 р.