СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 08.07.92 м.Київ
vd920708
(Витяг)
Суд визнав незаконним звільнення працівника за п. 5 ст. 40 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ), оскільки розірвання з ним трудового договору було здійснено не під час відсутності працівника у зв'язку з його тимчасовою непрацездатністю понад строк, передбачений цією нормою, а коли після закінчення лікування працівник з'явився на роботу, в зв'язку з чим відпали підстави для розірвання трудового договору
У січні 1992 р. Г. пред'явив позов до виробничого об'єднання "Черкасзалізобетон" про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що він працював у відповідача юрисконсультом з 1988 р. У зв'язку із захворюванням тривалий час - з 15 грудня 1990 р. по 15 січня 1992 р. знаходився на лікуванні. А після закінчення лікування, 15 січня 1992 р. був звільнений з роботи за п. 5 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ), хоч вийшов на роботу. Вважаючи звільнення незаконним, Г. просив задовольнити його позов.
Як третю особу до участі у справі судом притягнено генерального директора об'єднання Б.
Справа розглядалася неодноразово.
Рішенням судової колегії Черкаського обласного суду від 5 червня 1992 р. позов задоволено. На відшкодування шкоди, заподіяної об'єднанню оплатою вимушеного прогулу Г., на користь об'єднання з Б. стягнуто 3016 крб.
У касаційних скаргах відповідач і третя особа просять скасувати рішення, посилаючись на постановлення його з порушенням закону.
Судова колегія Верховного Суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Постановляючи рішення про поновлення Г. на роботі, суд виходив з того, що виробничої необхідності у звільненні позивача не було, трудовий договір з ним було припинено, коли він прийшов до відповідача для продовження виконання своїх функцій за трудовим договором після закінчення лікування.
З матеріалів справи вбачається, що у період хвороби Г. його обов'язки виконував С., прийнятий на роботу на час його відсутності. Після завершення лікування Г. 15 січня 1992 р. прийшов до об'єднання і повідомив, що приступає до роботи. Однак відповідач у той же день видав наказ про його звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ). Доводи касаційних скарг про те, що
вирішення питання щодо
припинення трудового договору з цих підстав є виключним правом адміністрації, не грунтуються на законі. За змістом п. 5 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) вирішальне значення для припинення трудового договору з розглядуваних підстав має існування потреби у заміні відсутнього працівника. Якщо відсутність припиняється (працівник вийшов на роботу), відпадають і підстави для припинення трудового договору за п. 5 ст. 40 КЗпП.
Оскільки рішення судової колегії обласного суду грунтується на матеріалах справи і відповідає закону, судова колегія Верховного Суду залишила його без зміни.
Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3, 1995 р.