СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 23.11.94 м.Київ
vd941123
(Витяг)
Розірвання трудового договору за п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) може бути визнано законним у тому разі, коли суд встановить, що працівника, який не відповідає займаній посаді чи виконуваній роботі за станом здоров'я, неможливо, за його згодою, перевести на іншу роботу
У травні 1994 р. А. пред'явив позов до станції ім. Т.Г. Шевченка Одеської залізниці про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначав, що він працював у відповідача з 1990 р. на різних посадах, а останнім часом - регулювальником швидкості руху вагонів. Наказом від 14 квітня 1994 р. його звільнено на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) у зв'язку з невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи.
Вважаючи звільнення неправильним, позивач просив суд його позов задовольнити.
Справа розглядалася неодноразово.
Рішенням судової колегії Черкаського обласного суду від 3 жовтня 1994 р. в позові відмовлено.
У касаційній скарзі А. просить скасувати це рішення, посилаючись на те, що суд недостатньо повно з'ясував справжні обставини справи, дав неправильну оцінку зібраним доказам і через це постановив необгрунтоване рішення.
Судова колегія Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) звільнення з роботи з підстав, зазначених у п. 2 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач працював у відповідача регулювальником швидкості руху вагонів.
На обгрунтування своїх вимог А. посилався на те, що 3 лютого 1994 р. він дістав травму, в зв'язку з чим медичні органи визнали, що за станом здоров'я йому не можна працювати біля механізмів, що рухаються, і на висоті, а відповідач звільнив його з роботи, не запропонувавши переведення ні іншу роботу, хоч така можливість була.
Після скасування першого рішення районного суду обласний суд намагався перевірити ці обставини, однак з належною повнотою цього питання не з'ясував. Він обмежився лише довідкою станції про наявність вакантних посад і в своєму рішенні послався на те, що позивач за станом здоров'я не міг бути переведеним на ці посади.
Разом з тим суд не витребував штатного розкладу, не перевірив, які саме посади були вакантні і чи можна було перевести на них позивача, хоч на станції працює значна кількість працівників і позивач твердить, що він може працювати слюсарем, маляром, виконувати інші роботи, не пов'язані з рухом механізмів і висотою, однак вони не були йому запропоновані.
Оскільки на порушення вимог статей 15, 30 ЦПК України ( 1501-06 ) ці питання з достатньою повнотою не з'ясовані, рішення суду не можна визнати обгрунтованим.
Керуючись статтями 310, 311 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія Верховного Суду рішення скасувала, а справу надіслала на новий розгляд.
Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3, 1995 р.