Становлення ринкових відносин в економіці України і відповідне її реформування в кризових умовах соціально-економічного розвитку супроводжувалось зниженням рівня реальної заробітної плати та доходів населення.
В системі організації заробітної плати існує ряд важливих проблем: розміри заробітної плати в багатьох випадках практично відірвані від кінцевих результатів праці самих працівників і підприємств у цілому; мають місце великі розриви у міжгалузевій та міжкваліфікаційній диференціації оплати праці, співвідношенні між її максимальними і мінімальними рівнями; не налагоджено дійового механізму соціального партнерства як засобу регулювання оплати праці; не визначені до кінця місце і роль мінімальної заробітної плати.
Розмір мінімальної заробітної плати надзвичайно низький і штучно стримується внаслідок того, що замість захисної функції він став виконувати не властиву йому роль "технічного" нормативу для визначення величини цілого ряду соціальних виплат та адміністративних штрафів.
Зниження обсягів та структурна незбалансованість виробництва, низька конкурентоспроможність продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках загострюють платіжну кризу, не дають змоги підприємствам своєчасно виплачувати заробітну плату, виконувати зобов'язання перед бюджетами усіх рівнів.
Частка оплати праці у сукупних доходах населення знизилася з 67,5 відсотка в 1990 році до 40,3 відсотка у 1996 році. Прийняття рішень щодо лібералізації цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та паливо збільшило частку витрат на Їх оплату. Реальні грошові доходи населення в 1996 році порівняно з 1991 роком знизилися майже на 70 відсотків. У грудні 1996 року 10 відсотків громадян з найвищими доходами отримали третину загальної суми всіх грошових доходів населення.
Ситуація у сфері оплати праці значно ускладнилась у зв'язку з незабезпеченням її своєчасної виплати. Заборгованість із заробітної плати у народному господарстві зростає, що потребує вжиття невідкладних заходів щодо її ліквідації.