З метою забезпечення конституційних гарантій кожного громадянина України на працю в безпечних і здорових умовах, а також виконання конституційного обов'язку держави щодо визнання, дотримання та захисту прав і свобод людини у сфері праці необхідно:
прийняти закон про державний нагляд і контроль за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про працю та охорону праці, в якому передбачити правову основу, принципи організації і діяльності, а також основні завдання, функції, права і обов'язки органів, які здійснюють державний нагляд і контроль за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів про працю і охорону праці;
забезпечити відповідність національного законодавства нормам міжнародного права, змінити норми законодавства про працю України відповідно до положень ратифікованих Україною міжнародних договорів, у тому числі ратифікованих конвенцій Міжнародної організації праці;
ратифікувати найбільш важливі й актуальні конвенції МОП (з регулювання питань праці, охорони праці, соціальної політики, заробітної плати, інспекції праці), враховуючи економічні та соціальні можливості України;
завершити формування підрозділів державної інспекції праці в районах і містах та надати їм необхідні повноваження для адміністративного впливу на порушників законодавства про працю, забезпечити співпрацю інспекцій з профспілками;
запровадити державну статистичну звітність щодо фактів порушення законодавства про працю;
забезпечити надання окремих видів державної допомоги громадянам залежно від матеріального становища та використання ними своїх власних можливостей.
Розвиток соціального партнерства
1. Здійснення в Україні соціально-економічних реформ, зміна форм власності, активізація процесів приватизації, переорієнтація функцій органів управління та відмова від централізованого планування і управління обумовили необхідність формування нових аспектів соціально-трудових відносин на всіх рівнях управління.
З прийняттям у 1993 році Закону України "Про колективні договори і угоди" ( 3356-12 ) створено правові засади для дальшого розвитку системи колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин та узгодження інтересів найманих працівників і власників.
Регулярними стали консультації і переговори з цих питань, обмін інформацією, активізувалася робота з урегулювання трудових спорів, вирішення неузгоджених і конфліктних ситуацій в ході переговорного процесу, триває робота з удосконалення чинних і розроблення нових законодавчих і нормативних актів з питань розвитку соціально-трудових відносин і соціального партнерства.
Укладені і реалізуються Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України і профспілковими об'єднаннями, 57 галузевих і регіональних угод, близько 40 тисяч колективних договорів.
Поступово налагоджується взаємодія представників Кабінету Міністрів України, профспілкових об'єднань та об'єднань роботодавців з питань формування і реалізації соціально-економічної політики. Для координації спільних дій сторін щодо зміцнення соціального партнерства Указом Президента України утворена Національна рада соціального партнерства. Розпочато роботу з утворення регіональних рад. Кабінет Міністрів України сприяє становленню організаційних структур системи соціального партнерства, до яких входять міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади.
З метою вдосконалення соціально-трудових відносин, розвитку соціального партнерства Україна співпрацює з Міжнародною організацією праці. Тільки в 1996 році разом з цією впливовою міжнародною організацією проведено Національну тристоронню конференцію і ряд семінарів з метою розвитку соціального діалогу і трипартизму. Ратифіковано ряд конвенцій МОП з цих питань. Норми конвенцій і рекомендацій МОП широко застосовуються під час розроблення законопроектів, інших нормативних актів, у практичній роботі сторін соціального партнерства всіх рівнів.
У той же час недостатньо розвивається система колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин на підприємствах, в установах і організаціях державного сектору економіки, а в організаціях недержавних форм власності вона по суті відсутня. Має місце формальне ставлення до укладання колективних договорів, що різко знижує продуктивність праці. В 1996 році колективними договорами було охоплено лише 60 відсотків працюючих.
2. З метою реформування трудових відносин передбачається:
розробити правовий механізм удосконалення організаційних форм і засад соціального партнерства, взаємодії суб'єктів соціально-трудових відносин, ведення консультацій, переговорів, укладання угод і колективних договорів, проведення примирних процедур;
створити систему розгляду і розв'язання колективних трудових спорів та конфліктів, забезпечити проведення активної примирної політики у разі виникнення конфліктів шляхом застосування посередництва, примирних комісій, трудових арбітражів;
утворити Національну службу посередництва і примирення;
посилити роль держави як гаранта соціального партнерства, дотримання і розширення соціально-економічних прав найманих працівників;
активізувати діяльність місцевих органів виконавчої влади у вирішенні питань регулювання соціально-трудових відносин і здійснення соціального партнерства на регіональному та виробничому рівнях;
удосконалити структуру системи органів соціального партнерства на всіх рівнях;
ініціювати створення об'єднань роботодавців на галузевому і регіональному рівнях, сприяти залученню їх представницьких органів до участі у переговорному процесі, виробленні і реалізації питань соціально-економічної політики;
удосконалювати практику і відпрацьовувати механізм здійснення соціального партнерства на всіх рівнях;
удосконалювати соціально-трудові відносини в ході здійснення економічних реформ, зокрема приватизації, структурної перебудови галузей економіки тощо;
організувати відповідне інформаційне забезпечення учасників соціально-трудових відносин на стадіях консультацій, переговорів, укладання і реалізації колективних договорів і угод;
створити на національному рівні, в галузях і регіонах з високою соціальною напругою органи з вирішення колективних трудових конфліктів;
створити систему підготовки і перепідготовки кадрів, які займаються питаннями соціально-трудових відносин і соціального партнерства;
з метою відстеження ситуації у соціально-трудовій сфері, підготовки пропозицій щодо вирішення питань, які виникають, створити моніторинг соціально-трудових процесів;
забезпечити створення повноцінної правової та нормативної бази з питань соціально-трудових відносин, соціального партнерства. Прискорити прийняття законопроектів з цих питань, зокрема: про соціальне партнерство, про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), про об'єднання роботодавців, про професійні спілки, про зміни і доповнення до Закону України "Про колективні договори і угоди", внести зміни до Кодексу законів про працю України щодо укладання контрактів на підприємствах, в установах і організаціях різних форм власності;
забезпечити контроль і вжиття відповідних заходів щодо додержання конституційних прав і гарантій у сфері соціально-трудових відносин.
Охорона праці
1. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці, що базуються на пріоритетності життя і здоров'я працівників відносно результатів виробничої діяльності підприємства та повній відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці; комплексному розв'язанні завдань охорони праці на основі національної, галузевих, регіональних та виробничих програм; соціальному захисті працівників, які потерпіли на виробництві; використанні економічних методів управління охороною праці; здійсненні навчання населення, професійній підготовці і підвищенні кваліфікації працівників з питань охорони праці, все ще не реалізуються повною мірою.
Така ситуація пов'язана не тільки з важким економічним станом держави, а й з іншими об'єктивними і суб'єктивними причинами, які полягають у зношеності основних фондів, відсутності заінтересованості роботодавців у поліпшенні умов та безпеки праці, некомпетентності більшості персоналу з питань охорони праці, низькій трудовій та технологічній дисципліні.
Перегляд існуючих повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів самоврядування з питань охорони праці та джерел формування фондів охорони праці, відсутність суттєвих економічних важелів впливу на роботодавців не дозволяють завершити створення єдиної системи управління охороною праці.
Все ще не відпрацьовано механізм реалізації повної відповідальності роботодавця за незадовільний стан охорони праці. Фінансування заходів з охорони праці здійснюється за залишковим принципом.
2. Основною метою реформування системи охорони праці є суттєве зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та вивільнення працівників з шкідливих та важких умов праці.
3. Для реалізації основної мети державної соціальної політики в галузі охорони праці передбачається:
досягти зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань;
створити Єдину автоматизовану інформаційну систему з охорони праці та Головний обчислювальний центр управління цією системою з метою здійснення контролю та прийняття рішень;
удосконалити державну систему сертифікації техніки і технологій щодо їх безпеки і відповідності вимогам нормативів з охорони праці;
виявляти несприятливі умови праці на підставі обгрунтованих критеріїв, показників та нормативних актів про охорону праці;
упорядкувати діючу систему надання пільг та компенсацій за шкідливі і небезпечні умови праці;
встановити єдиний порядок проведення санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища, складності і напруженості трудового процесу на робочому місці для атестації його за умовами праці та на відповідність нормативним актам про охорону праці;
провести атестацію робочих місць на відповідність нормам охорони праці;
ратифікувати конвенції Міжнародної організації праці, що визначають основні положення у сфері безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
розробити систему методичного та психолого-педагогічного забезпечення навчального процесу з охорони праці на всіх рівнях освіти;
визначити потреби галузей суспільного виробництва у спеціалістах з питань охорони праці відповідної кваліфікації та організувати їх підготовку;
зміцнити матеріальну базу існуючих та створити нові сучасні навчальні лабораторії та кабінети охорони праці;
надавати державну підтримку науково-дослідним та дослідно-конструкторським організаціям у розвитку наукової бази для створення нових видів спеціального одягу, взуття та інших запобіжних засобів та приладів.
Для забезпечення реалізації Закону України "Про охорону праці" ( 2694-12 ) необхідно:
завершити формування системи управління охороною праці на регіональному та виробничому рівнях для підприємств, установ, організацій усіх форм власності, видів діяльності;
здійснити перегляд законодавчих та нормативних актів з питань охорони праці з метою урахування вимог нормативних актів Європейського Союзу;
прийняти законодавчі акти про об'єкти підвищеної небезпеки та про безпечність промислової продукції;
перейти до територіально-галузевого принципу здійснення державного нагляду за охороною праці;
стимулювати розвиток громадських недержавних організацій для вирішення питань охорони праці (в першу чергу асоціацій спеціалістів з охорони праці);
забезпечити стабільне фінансування заходів з питань охорони праці.