З метою поліпшення демографічної ситуації в державі спрямувати соціально-економічну політику на розв'язання найбільш гострих проблем населення і сім'ї:
стимулювання народжуваності шляхом державної підтримки сімей з дітьми, надання їм соціальної допомоги;
зниження дитячої смертності шляхом підвищення якості медичного обслуговування та пропаганди здорового способу життя батьків;
зниження смертності населення в найбільш активному працездатному віці, особливо чоловіків, за рахунок поліпшення умов та охорони праці, а також навколишнього середовища, побутових умов та впровадження здорового способу життя;
забезпечення нормальних умов життєдіяльності сім'ї, підвищення якості життя за рахунок розвитку побутових послуг, часткового вивільнення жінок із суспільного виробництва;
поліпшення умов праці жінок, вивільнення їх з виробництва з важкими та шкідливими умовами праці, надання можливості для роботи на умовах гнучкого режиму праці та, за їх бажанням, часткової зайнятості;
створення широкої мережі державних та недержавних служб допомоги сім'ї, впровадження нових соціальних технологій її підтримки та соціально-психологічної адаптації до ринкових умов;
проведення цілеспрямованих дій з соціальної адаптації і реабілітації дітей, які знаходяться в тяжких життєвих умовах, зменшення сирітства, безпритульництва, підліткової злочинності, створення системи державних та благодійних реабілітаційних дитячих закладів;
розширення можливостей та забезпечення доступності повноцінного відпочинку і оздоровлення дітей;
забезпечення нормальних умов життєдіяльності людей похилого віку, благополучної старості шляхом розвитку системи соціальної допомоги;
стимулювання розвитку та підтримка сімейного підприємництва, різноманітних легальних форм індивідуальної трудової діяльності, що допоможе підвищенню матеріального добробуту населення і вирішенню багатьох побутових проблем.
Розвиток ринку праці та зайнятість населення
1. За умови практичної стабільності трудових ресурсів чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, порівняно з 1995 роком скоротилася на 2,1 відсотка і становила в середньому в 1996 році 23,2 млн. чоловік. Понад 900 тис. чоловік вивільнилося із сфери матеріального виробництва, особливо з промисловості та будівництва. Частка цих двох галузей у загальній структурі зменшилася до однієї третини. Триває спад зайнятості в науці.
У той же час можливості екстенсивного розширення сфери послуг, які дали б змогу компенсувати вивільнення робочої сили у матеріальному виробництві, майже вичерпані.
Помітно збільшилася чисельність незайнятого населення, особливо серед молоді та осіб найбільш активного працездатного віку.
Набула поширення нерегламентована зайнятість. Як об'єктивне тимчасове явище вона певною мірою стримує підвищення напруги на ринку праці, запобігає виникненню масового безробіття.
Значними залишаються обсяги вимушеної неповної зайнятості, що гальмує перерозподіл робочої сили між секторами економіки та обмежує можливості перепрофілювання підприємств. В 1996 році в стані прихованого безробіття перебувало майже 3,4 млн. чоловік.
Одночасно стрімко зменшується потреба підприємств, установ і організацій у працівниках. Протягом 1996 року вона скоротилася в 2,5 раза. Кількість введених в дію нових робочих місць була майже на чверть меншою, ніж у 1995 році.
Як наслідок, в Україні зростає безробіття. За результатами вибіркового обстеження населення з питань економічної активності за методологією Міжнародної організації праці, проведеного у жовтні 1996 року органами державної статистики, рівень безробіття в цілому по Україні становив 7,6 відсотка економічно активного населення у віці 15-70 років. Це в 1,4 раза більше, ніж у 1995 році. Рівень зареєстрованого безробіття серед працездатного населення працездатного віку за цей період зріс у 2,4 раза. Загострюється ситуація на фіксованому ринку праці. Чисельність незайнятих громадян, які перебували на обліку в службі зайнятості у 1996 році, досягла 982,6 тис. чоловік, з них офіційно безробітними визнано майже 560 тис. чоловік. Проявляється тенденція до збільшення тривалості періоду безробіття, що призводить до втрати професійних навичок та деградації робочої сили. В 1996 році середня тривалість безробіття становила 6,8 місяця. Більше 14 відсотків безробітних мали цей статус більше одного року, з них 12 тис. чоловік - від двох до трьох років, 3,5 тис. чоловік - більше трьох років.
Постійно збільшується навантаження безробітних на одне вільне робоче місце. Протягом 1996 року воно зросло до 11 чоловік, що звужує можливості служби зайнятості щодо працевлаштування незайнятих громадян, визначення перспективних напрямів перенавчання. До того ж здійснення активної політики на ринку праці гальмує обмежене фінансування, яке навіть не повністю забезпечує виплату допомоги по безробіттю та профнавчанню. У зв'язку з цим рівень охоплення незайнятих громадян активними заходами сприяння зайнятості зменшився з 50 відсотків у 1995 до 34,5 відсотка у 1996 році.
Посилення процесів вивільнення працівників, дальше зростання безробіття та підвищення напруженості на ринку праці вимагає чіткої та стабільної роботи державної служби зайнятості. Проте матеріально-технічна база цієї служби не дозволяє забезпечити якісну роботу в умовах масового безробіття. Пропускна спроможність більшості центрів зайнятості майже вичерпана. Інформаційно-довідкова система ринку праці створена лише наполовину.
Невирішеність питання про фінансування заходів щодо зайнятості обмежує надання соціальної підтримки незайнятому населенню, чисельність якого у 2000 році відповідно до Програми зайнятості населення на 1997-2000 роки може зрости до 4,5 млн. чоловік.
2. Основними завданнями державної політики в сфері зайнятості та регулювання ринку праці є:
здійснення заходів щодо реформування ринку праці;
створення сприятливих умов для забезпечення продуктивної вільнообраної зайнятості;
забезпечення державної підтримки високої мобільності робочої сили;
запобігання масовому безробіттю, яке виникає внаслідок структурних змін в економіці;
розроблення конкретних заходів щодо соціального захисту працівників при банкрутстві підприємств;
сприяння соціальному захисту неконкурентоспроможних верств населення;
запобігання перетворенню безробіття в довгострокове, застійне, сприяння швидкому працевлаштуванню безробітних громадян.
3. Для подолання негативних явищ у сфері зайнятості та вирішення поставлених завдань як на державному, так і регіональному рівнях передбачається:
проведення збалансованої інвестиційної та податкової політики, що стимулюватиме більш повне використання наявних робочих місць, розвиток малих підприємств, капіталовкладення в галузі народного господарства;
запровадження системи стимулювання розвитку підприємництва, малого та середнього бізнесу, індивідуальної трудової діяльності, особливо на територіях пріоритетного розвитку;
розроблення спеціальних програм стабілізації економіки для регіонів з високим рівнем безробіття, з виділенням під них пільгових державних замовлень і кредитів підприємствам за умови збільшення кількості робочих місць;
відповідно до Програми зайнятості населення на 1997 - 2000 роки ( 1591-96-п ) має бути здійснено комплекс невідкладних заходів щодо працевлаштування вивільненої робочої сили в процесі реструктуризації підприємств, зокрема підприємств вугільної промисловості, перепідготовки вивільнених працівників, набуття ними суміжних професій;
реформування системи призначення і виплати допомоги по безробіттю, розроблення заходів, що сприяли б активному пошуку роботи, участі у громадських роботах і професійній перепідготовці, скорочення терміну безробіття;
дальший розвиток системи професійного навчання і перенавчання працівників відповідно до потреб ринку праці, особливо працівників з вищою освітою;
розширення масштабів громадських робіт, організація їх проведення та фінансування з урахуванням якісного складу безробітних і соціально-економічних потреб регіонів;
розроблення та впровадження механізму стимулювання створення робочих місць для окремих категорій громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
здійснення заходів щодо поліпшення соціального захисту працівників, які працюють у режимі неповного робочого дня (тижня) або перебувають у вимушених відпустках без збереження заробітної плати у зв'язку з тимчасовим зупиненням виробництва, матеріальної підтримки частково безробітних;
регулювання міграційних потоків і обсягів трудової міграції, захист прав та інтересів громадян України за кордоном, сприяння інтеграції та адаптації громадян до нових умов;
забезпечення розвитку матеріально-технічної бази державної служби зайнятості, створення умов для її повноцінної роботи в умовах значного підвищення напруженості на ринку праці;
завершення створення інформаційно-довідкової системи ринку праці;
законодавче визначення джерел формування державного фонду сприяння зайнятості населення та здійснення заходів щодо вдосконалення управління фондом;
зосередження зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади на безумовному виконанні заходів Програми зайнятості населення на 1997-2000 роки, схваленої Кабінетом Міністрів України, регіональних програм зайнятості населення та забезпеченні стабільного і повного їх фінансування.
Реалізація цих завдань потребуватиме вдосконалення нормативно-правової бази, для чого необхідно:
прийняти закон про внесення змін та доповнень до Закону України "Про зайнятість населення" ( 803-12 );
прийняти закон про соціальне страхування на випадок безробіття;
розробити та затвердити нормативно-правові акти про державну службу зайнятості України, про Державний фонд сприяння зайнятості населення, про порядок надання соціальної допомоги безробітним, які втратили право на допомогу по безробіттю, про організацію оплачуваних громадських робіт тощо;
Кабінет Міністрів України має внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо квотування робочих місць і розширення можливостей гарантованого працевлаштування інвалідів, які мають трудові рекомендації, осіб, звільнених з місць позбавлення волі, а також щодо сприяння зайнятості випускників загальноосвітніх шкіл, професійних училищ, вищих та середніх навчальних закладів.
Міграційна політика
1. Після 1991 року в Україні змінилися масштаби, структура і характер міграційних потоків. З 1994 року відбуваються нові суттєві зміни, пов'язані з тим, що кількість громадян, які виїхали з України, почала перевищувати кількість тих, які приїхали в Україну. З цього часу позитивне сальдо міграції змінюється на від'ємне. У 1996 році воно становило мінус 131,1 тис. чоловік. Виїзд з України до інших країн світу з початку 90-х років є стабільним. На сучасному етапі Україна виступає переважно експортером робочої сили, що потребує активної політики з боку держави щодо соціального захисту працівників-мігрантів, а також максимального збереження трудового та демографічного потенціалу.
2. Міграційна політика України має базуватися на таких основних принципах:
вільний виїзд з України і в'їзд в Україну громадян України;
рівність перед законом іноземців, осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та громадян України;
диференційований підхід до різних категорій мігрантів відповідно до інтересів держави, національного законодавства та міжнародних зобов'язань України.
3. Основними завданнями міграційної політики України є:
здійснення управління міграційними процесами, виходячи з національних інтересів України та фінансових і організаційних можливостей держави;
захист прав іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, недопущення щодо них дискримінації, ксенофобії та нетерпимості;
здійснення контролю з боку держави за використанням іноземної робочої сили з метою захисту національного ринку праці, забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за межами своєї держави;
удосконалення законодавчих та виконавчих механізмів регулювання міграції;
розвиток міжнародного співробітництва у сфері міграції.