Оскарження учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, відповідно до Глави 31-Г ЦПК України ( 1502-06 ), має здійснюватися до суду загальної юрисдикції.
Посилання судів апеляційної та касаційної інстанцій на ч.5 ст. 8 ГПК України ( 1798-12 ), якою встановлено, що якщо у відповіді про визнання претензії не повідомляється про перерахування визнаної суми, то через 20 днів після її отримання така відповідь є підставою для примусового стягнення заборгованості державною виконавчою службою в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), не може спростовувати правильності висновку господарського суду першої інстанції про непідвідомчість господарському суду позову про оскарження стягувачем відмови в порушенні виконавчого провадження за визнаною претензією.
Таким чином, ухвала місцевого господарського суду м. Києва від 14.10.2002 р. про відмову у прийнятті позовної заяви на підставі п.1 ст. 62 ГПК України ( 1798-12 ) як такої, що не підлягає розгляду в господарських судах України, є законною.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), судова палата ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 15.04.2003 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2003 р. скасувати, а ухвалу господарського суду м. Києва від 14.10.2002 р. залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.