СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
24.02.2004
(Витяг)
Апеляційний суд Чернігівської області вироком від 9 грудня 2003 р. змінив вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 3 вересня 2003 р. і постановив свій вирок у частині призначення покарання без застосування ст. 75 КК ( 2341-14 ). За вироком апеляційного суду З. засуджено за ч. 1 ст. 307 КК на три роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 309 цього Кодексу - на п'ять років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК - до міри покарання, призначеної судом першої інстанції, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 цього Кодексу - на п'ять років позбавлення волі.
З. визнано винним у тому, що він у період з літа 2001 р. по 27 лютого 2003 р. в гаражі свого господарства незаконно виробив, 10 кілограмів 767 грамів марихуани, що становить особливо великі розміри, 475,2 грама висушеної макової соломи та 0,48 грама (в перерахунку на суху речовину) екстракційного опію в розчиненому стані. Крім того, З. визнано винним у незаконному збуті 27 лютого 2003 р. 1,3 грама марихуани та незаконному зберіганні бойових припасів - п'ять гвинтівкових набоїв калібру 5,6 міліметра.
У касаційній скарзі захисник засудженого - адвокат А. в інтересах З. послався на те, що апеляційний суд, розглядаючи апеляцію прокурора та змінюючи вирок суду першої інстанції, неправильно застосував кримінальний закон і допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. Захисник просив вирок апеляційного суду щодо З. змінити і пом'якшити йому покарання.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу задовольнила частково з таких підстав.
Висновок апеляційного суду про доведеність вини З. у незаконному виробництві, виготовленні і зберіганні без мети збуту наркотичного засобу - марихуани - в особливо великих розмірах та в збуті 1,3 грама цього засобу підтверджується дослідженими цим судом доказами і є обгрунтованим. Кваліфікація дій засудженого за ч. 3 ст. 309, ч. 1 ст. 307 КК ( 2341-14 ) є правильною.
Що стосується наведених у касаційній скарзі посилань на те, що апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, оскільки в апеляції прокурора не йшлося про призначення З. більш суворого покарання, ніж йому призначив суд першої інстанції, то вони є необгрунтованими.
Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства пред'явили З. обвинувачення у незаконному виробництві, виготовленні, зберіганні з метою збуту та збуті наркотичних засобів у особливо великих розмірах.
Суд першої інстанції, розглядаючи справу за цим обвинуваченням, визнав З. винним у незаконному виробництві, виготовленні та зберіганні наркотичних засобів в особливо великих розмірах без мети збуту, кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 309 КК ( 2341-14 ) і призначив йому за цим законом п'ять років позбавлення волі, а на підставі ст. 75 того ж Кодексу звільнив від відбування покарання з іспитовим строком один рік.
Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію, в якій просив вирок скасувати та постановити новий, кваліфікувавши дії З. відповідно до пред'явленого обвинувачення і призначивши йому реальну міру покарання.
Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що апеляційний суд постановив вирок у межах апеляції прокурора і пред'явленого З. обвинувачення без порушення вимог кримінально-процесуального закону.
Водночас суд касаційної інстанції визнав, що судові рішення в частині засудження З. за ч. 1 ст. 263 КК ( 2341-14 ), тобто за незаконне зберігання бойових припасів - п'ять гвинтівкових набоїв, підлягають скасуванню.
Установлено, що засуджений зберігав ці набої без відповідного дозволу, і такі дії формально містять ознаки злочину, відповідальність за який передбачено ч. 1 ст. 263 КК ( 2341-14 ). Проте незначна кількість цих боєприпасів свідчить про малозначність зазначених дій і про те, що вони не становлять суспільної небезпеки. За таких обставин дії З. не можна визнати злочином, а тому на підставі ч. 2 ст. 11 КК, п. 2 ч. 1 ст. 6 і ст. 400-1 КПК ( 1003-05 ) судові рішення в цій частині підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
Крім того, вирок підлягає зміні також у частині призначеної З. міри покарання.
Призначаючи З. покарання, суд не повною мірою врахував усі обставини справи і дані про його особу, зокрема те, що він не має судимості, позитивно характеризується, має на утриманні доньку і доглядає тітку - інваліда I групи, його щире каяття. Односельці та депутати сільської ради за місцем проживання засудженого зверталися до суду з клопотанням не призначати йому покарання у виді позбавлення волі.
Оскільки зазначені обставини та дані про особу З. істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і дають підстави застосувати до засудженого ст. 69 КК ( 2341-14 ) та пом'якшити йому міру покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкціями ч. 1 ст. 307 та ч. 3 ст. 309 КК, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України скасувала вирок Куликівського районного суду Чернігівської області від 3 вересня 2003 р. та апеляційного суду Чернігівської області від 9 грудня 2003 р. в частині засудження З. за ч. 1 ст. 263 КК і на підставі ч. 2 ст. 11 КК та п. 2 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) закрила справу за відсутністю складу злочину.
У частині призначення покарання цей вирок змінено: міру покарання З. із застосуванням ст. 69 КК ( 2341-14 ) пом'якшено за ч. 1 ст. 307 КК - до двох років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 309 цього Кодексу - до трьох років позбавлення волі; за сукупністю вчинених злочинів на підставі ст. 70 КК остаточно визначено три роки позбавлення волі.