ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВІЙСЬКОВА СУДОВА КОЛЕГІЯ
УХВАЛА
26.01.2007
(Витяг)
Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 7 червня 2002 р. М. засуджено за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 368, статтями 69, 70 КК України ( 2341-14 ) на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади представника влади строком на 1 рік і 6 місяців і конфіскацією 1/3 частини його особистого майна та звільнено від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком на один рік з покладенням на нього обов'язку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
За вироком суду М. засуджено за те, що він, працюючи старшим інспектором, а з 9 лютого 2001 р. начальником оперативного сектору служби по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил Житомирської митниці, в період із 22 вересня 2000 р. по 15 лютого 2001 р. вчиняв службові підроблення та одержував хабарі за сприяння в митному оформленні автомобілів.
Всього одержав хабарів від:
- Г.В. - на суму 640 грн.;
- Л. - на суму 815 грн. 40 коп.;
- К.О. і К. А. - на суму 650 грн.;
- М. - на суму 814 грн. 88 коп.;
- З. - на суму 1629 грн.;
- Т.В., який діяв в інтересах Б.О., - на суму 543 грн. 6 коп.;
- К.Л. - на суму 120 грн.
У клопотанні заступник прокурора Житомирської області порушує питання про скасування вироку суду щодо М. у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону.
Посилається на те, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 334 КПК України ( 1003-05 ), оскільки не містить доказів, на яких ґрунтується висновок суду про винуватість М., а суд не дослідив докази у справі, незважаючи на те, що засуджений не визнав вини на досудовому слідстві та відмовився давати показання в суді.
П'ятеро суддів Верховного Суду України вважають, що клопотання прокурора є необґрунтованим та наводять доводи на підтвердження свого висновку.
Відповідно до ст. 395 КПК України ( 1003-05 ) п'ятеро суддів Верховного Суду України внесли подання на спільне засідання та просили вирок щодо М. змінити і виключити з вироку вказівку суду про призначення засудженому додаткового покарання у виді конфіскації 1/3 частини його особистого майна.
Заслухавши доповідача, заступника Генерального прокурора України К., який вважав, що клопотання заступника прокурора не підлягає задоволенню, а вирок відповідно до ст. 395 КПК України ( 1003-05 ) - зміні, перевіривши матеріали справи та викладені у клопотанні доводи, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України вважають, що клопотання не підлягає задоволенню, а вирок відповідно до ст. 395 КПК України - зміні.
Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України ( 1003-05 ) суд має право, якщо цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.
Як вбачається з протоколу судового засідання, суд, діючи відповідно до вимог ст. 299 КПК України ( 1003-05 ), визнав недоцільним дослідження доказів стосовно обставин справи, які ніким не оспорювалися, про що зазначив у вироку.
Оскільки відповідно до вимог ст. 323 КПК України ( 1003-05 ) суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, підстав посилатися у вироку на будь-які докази суд не мав.
Приймаючи рішення щодо обсягу доказів, які підлягають дослідженню, суд роз'яснив М. зміст ст. 299 КПК України ( 1003-05 ), впевнився у добровільності та істинності позиції останнього, який погодився з таким порядком розгляду справи і не заперечував проти дослідження лише матеріалів, що характеризують його особу.
При цьому, як видно з протоколу судового засідання, М. повністю визнавав свою вину у пред'явленому обвинуваченні, розкаювався у вчиненому та скористався своїм правом відмовитися давати показання.
Відповідно до вимог ст. 299 КПК України ( 1003-05 ) допит підсудного провадиться обов'язково, якщо тільки він не відмовляється від дачі показань.
За таких обставин посилання у клопотанні на порушення вимог закону щодо обов'язкового допиту підсудного є безпідставним, оскільки М. було надано право давати показання по суті справи, однак він цим правом не скористався.
Таким чином, доводи клопотання щодо порушення судом кримінально-процесуального закону при визначенні обсягу доказів та порядку їх дослідження при постановленні вироку суду є безпідставними.
Дії М. за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 368 КК України ( 2341-14 ) кваліфіковані правильно.
Основне покарання М. призначено правильно.
Суд неправильно застосував кримінальний закон, призначивши М. додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Відповідно до положень ст. 77 КК України ( 2341-14 ) у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання тільки у вигляді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
З огляду на це вирок щодо М. підлягає зміні в порядку ст. 395 КПК України ( 1003-05 ) шляхом виключення з нього вказівки суду про застосування до засудженого додаткового покарання у виді конфіскації майна.
На підставі викладеного, керуючись статтями 400-4, 400-10 КПК України ( 1003-05 ), Верховний Суд України клопотання заступника прокурора Житомирської області залишив без задоволення. Відповідно до ст. 395 КПК України вирок Богунського районного суду м. Житомира від 7 червня 2002 р. щодо М. змінив, виключив з вироку вказівку суду про призначення М. додаткового покарання у виді конфіскації 1/3 частини його особистого майна.
"Кримінальне судочинство. Судова практика у кримінальних справах", N 2, 2007 р.