1. Особа, яка належить до національної меншини (спільноти), має право на вільне і безперешкодне використання мови своєї національної меншини (спільноти) приватно та публічно, в усній і письмовій формах у межах, що не суперечать закону.
2. Публічні заходи, що організовуються та проводяться особами, які належать до національних меншин (спільнот) (збори, конференції, мітинги, виставки, навчальні курси, семінари, тренінги, дискусії, форуми, інші публічні заходи), можуть проводитися мовами відповідних національних меншин (спільнот).
3. Культурно-мистецькі, розважальні та видовищні заходи, організатором яких є громадське об’єднання національної меншини (спільноти), можуть проводитися мовою відповідної національної меншини (спільноти). Супровід (конферанс) до таких заходів може здійснюватися мовою відповідної національної меншини (спільноти). Організатор за запитом відвідувачів (глядачів) такого заходу забезпечує синхронний або послідовний переклад супроводу (конферансу) державною мовою, якщо такий запит надійшов не пізніше ніж за 48 годин до початку проведення заходу.
Оголошення, афіші, інші інформаційні матеріали про культурно-мистецькі та видовищні заходи можуть дублюватися мовою відповідної національної меншини (спільноти) за рішенням їх організаторів з урахуванням вимог, передбачених частинами третьою, п’ятою статті 23 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної".
4. Мови національних меншин (спільнот) можуть використовуватися в засобах масової інформації (медіа) відповідно до закону.
Національні меншини (спільноти) мають право утворювати відповідно до закону власні засоби масової інформації (медіа).
5. На видавничу продукцію, видану мовами національних меншин (спільнот) за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, не поширюється вимога абзацу першого частини першої статті 26 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної".
На діяльність спеціалізованих книгарень, утворених для реалізації прав національних меншин (спільнот), не поширюються вимоги абзацу першого частини другої статті 26 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної".
6. На прохання особи, яка належить до національної меншини (спільноти), для надання їй екстреної допомоги може бути використана мова відповідної національної меншини (спільноти), у разі якщо це буде прийнятним (зрозумілим) для сторін.
7. У населених пунктах, в яких традиційно проживають особи, які належать до національних меншин (спільнот), або в яких такі особи складають значну частину населення, написи офіційних назв на вивісках органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, виконані державною мовою, можуть дублюватися мовами національних меншин (спільнот) за рішенням відповідних сільської, селищної, міської рад та подаються з правого боку або внизу.
8. У населених пунктах, в яких традиційно проживають особи, які належать до національних меншин (спільнот), або в яких такі особи складають значну частину населення, інформація для загального ознайомлення (оголошення, які, зокрема, містять публічну пропозицію щодо укладення договору, покажчики, вказівники, вивіски, повідомлення, написи та інша публічно розміщена текстова, візуальна і звукова інформація, що використовується або може використовуватися для інформування необмеженого кола осіб про товари, роботи, послуги, певних суб’єктів господарювання, посадових, службових осіб підприємств або органів державної влади, органів місцевого самоврядування) дублюється мовою національної меншини (спільноти) за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.
9. У населених пунктах, в яких традиційно проживають особи, які належать до національних меншин (спільнот), або в яких такі особи складають значну частину населення, допускається поширення матеріалів передвиборної агітації, виконаних державною мовою та дубльованих мовами відповідних національних меншин (спільнот).
10. Особливості використання мов національних меншин (спільнот), зокрема, але не виключно, при наданні будь-якої топографічної інформації, комунікації з органами влади, в тому числі при наданні екстреної допомоги у місцевостях, в яких традиційно проживають особи, які належать до національних меншин (спільнот), або в яких такі особи складають значну частину населення, на прохання таких осіб і якщо таке прохання відповідає реальним потребам, визначаються методологією, яку затверджує Кабінет Міністрів України, що базується на основних положеннях Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.