Відвід судді...
Суд повторює, що з метою вирішення, чи може суд вважатися "незалежним" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, необхідно звернути увагу, inter alia (серед іншого) , на наявність гарантій від зовнішнього тиску та на питання, чи проявляє він ознаки незалежності.
Стосовно вимоги "безсторонності" у розумінні цього положення мають бути застосовано два критерії: перший полягає у намаганні визначити особисте переконання певного судді у конкретній справі, а другий - у з'ясуванні того, чи забезпечував суддя достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з цього приводу.
У цій справі Суд зазначає, що незважаючи на наявність чітких підстав зміни територіальної підсудності, встановлених у Кримінально-процесуальному кодексі, рішення про передання справи заявника до Артемівського суду не було обґрунтовано жодною з них. З матеріалів справи не вбачається, що заявника було повідомлено про причини або юридичні підстави обрання територіальної підсудності у його справі. Суд також зазначає, що побоювання заявника щодо упередженості національних судів при розгляді його справи також підтримувались публічними заявами Президента та Голови Державної податкової адміністрації, а також діями стосовно його адвоката (накладення арешту та вилучення майна, в т.ч. матеріалів справи заявника) (див. рішення Суду у справі Фельдман проти України, no. 76556/01 та 38779/04, від 08.04.2010).
Крім того, Суд зазначає, що незалежність та неупередженість суду згідно з об'єктивним критерієм, вимагає, щоб окремі судді бути вільними від неналежного впливу - не тільки ззовні, а й зсередини. Ця внутрішня незалежність судової системи вимагає, щоб судді були вільними від директив або тиску з боку інших суддів або тих, хто має адміністративні повноваження в суді, такі як, наприклад, голова суду. Відсутність достатніх гарантій, що забезпечують незалежність суддів у судовій системі і, зокрема, від їх керівництва, може призвести до висновку Суду про те, що сумніви заявника у незалежності та неупередженості суду об'єктивно виправдані (неофіційний переклад) (див. рішення Суду у справі Агрокомплекс проти України, no. 23465/03, від 06.10.2011).
Як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ'єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (i) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (ii) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.
У цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється". Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (див. рішення Суду у справі Олександр Волков проти України, no. 21722/11, від 09.01.2013).
У контексті суб'єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного.
У контексті об'єктивного критерію... окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (див. рішення Суду у справі Газета Україна-Центр проти України, no. 16695/04, від 15.07.2010).
Суд підкреслює, що представники судової влади мають виявляти щонайбільшу стриманість при виконанні ними службових обов'язків для того, щоб гарантувати репутацію безстороннього судочинства. Почуття стриманості має підказати їм не робити заяв у пресі навіть у відповідь на провокації. Цього вимагають вищі інтереси юстиції і престиж суддівської професії.
Той факт, вважає Суд, що голова суду публічно вжив такі вислови, які натякали на негативну оцінку самого заявника, ще до того, як суд під його головуванням мав винести рішення у справі, дійсно, не видається сумісним з вимогами про безсторонність суду, закріпленими в пункті 1 статті 6 Конвенції. Отже, заяви голови суду об'єктивно могли виправдати побоювання заявника стосовно упередженості останнього.
Отже, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення Суду у справі Бушемі проти Італії, no. 29569/95, від 16.09.99).