Суд нагадує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо фізичних осіб обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій. Українське законодавство передбачає можливість оскарження в судах правомірності дій та бездіяльності з боку державної виконавчої служби у виконавчому провадженні та вимагати відшкодування збитків за затримки у виплаті присуджених сум (див. рішення Суду у справі Мкртчян проти України, no. 21939/05, від 20.05.2010).
Суд повторює, що він вже встановлював, що держава є відповідальною за борги державного підприємства, не дивлячись на те, що підприємство є окремою юридичною особою. Таким чином, держава є відповідальною за невиплату заявнику сум, присуджених йому рішеннями, що винесені проти такого підприємства. Суд вважає, що Уряд не продемонстрував, що підприємство мало достатню інституційну та операційну незалежність від держави, щоб звільнити державу від відповідальності за Конвенцією за дії чи бездіяльність цього підприємства.
Таким чином, Суд вирішує, що держава є відповідальною за борги такого підприємства, як наведено у цій справі (див. рішення Суду у справі Станковська проти України, no. 20984/04, від 11.12.2008).
Суд нагадує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні (див. рішення Суду у справі Антонюк проти України, no. 17022/02, від 11.12.2008).
Суд нагадує, що органи влади повинні мати певний час, щоб обрати найбільш відповідні засоби для виконання судових рішень (див. рішення Суду у справі Скрипняк та інші проти України, no. 9177/05, 14241/05, 10596/06, 17346/06, 20912/06 та 34604/06, від 10.07.2008).
Суд нагадує про те, що згідно з прецедентною практикою виконання рішення, винесеного на користь заявника, вирішило питання невиконання як такого, але це, за своєю природою, не може бути засобом юридичного захисту від невиправданої тривалості цієї процедури. Таким чином, Суд вважає, що заявник досі може стверджувати, що він є жертвою порушення його прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, відносно періоду, протягом якого судове рішення, винесене на його користь, залишалося невиконаним (див. рішення Суду у справі Кіслінський проти України, no. 37039/03, від 15.05.2008).