Судочинство як найдієвіший інститут забезпечення верховенства права має грунтуватись, зокрема, на таких загальних принципах:
законність, що вимагає від суду здійснювати судочинство, керуючись Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами, з урахуванням їх цілей та надаючи при цьому найсправедливіше тлумачення для кожного випадку;
рівність учасників процесу, яка означає рівні можливості у судовому процесі, що відповідає процесуальному статусу учасника процесу;
диспозитивність, відповідно до якої сторони можуть вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору;
змагальність, що покладає на сторони обов'язок доводити перед судом ті обставини, щодо яких існує спір і які мають значення для справедливого вирішення справи;
розумні строки розгляду справ, що зобов'язують суд вирішувати справи без невиправданих зволікань або ж уникати поспішності, що завдає шкоди справедливому судочинству;
гласність, що ставить вимогу забезпечити усім особам, які мають інтерес у результатах вирішення справи, можливість брати участь у судовому процесі;
відкритість (публічність), що означає вільний доступ громадськості до судового розгляду і до рішень суду; такий доступ може бути обмежений законом і лише з легітимною метою (з легітимних підстав);
обов'язковість рішень суду, що зобов'язує державу забезпечити ефективне виконання судових рішень під контролем з боку суду.
Особливості реалізації цих засад у кожному виді судочинства повинні бути зумовлені специфікою предмета судової справи і завданням суду в її вирішенні.