Стратегія та засоби реалізації державної промислової політики
Стратегія реалізації державної промислової політики полягає у створенні належних умов для розвитку промисловості на ринкових засадах з одночасним посиленням державного регулювання там, де ринкові механізми діють неефективно.
Вона передбачає:
прискорення інституційних перетворень та утвердження конкурентного середовища;
забезпечення конкурентоспроможності промисловості через реалізацію її інноваційного шляху розвитку, формування нових технологічних укладів, підтримку розвитку наукоємних виробництв, особливо на початкових етапах;
прискорений розвиток внутрішнього ринку при одночасному збільшенні обсягів експорту, в першу чергу наукоємної продукції;
структурну перебудову виробництва, стимулювання його до оновлення, випереджальний розвиток ресурсозберігаючих та соціально орієнтованих виробництв;
розвиток виробництв, які випускають імпортозамінну продукцію;
підвищення рівня життя та соціальної захищеності працівників промисловості, посилення охорони праці та довкілля;
технічне забезпечення обороноздатності держави;
формування цілісних регіональних промислових комплексів, залучення фінансових, енергетичних, матеріальних та інших ресурсів регіонів для розвитку промисловості;
проведення єдиної технічної політики в сфері стандартизації, координацію роботи органів державної влади щодо гармонізації національних стандартів з міжнародними;
економічно доцільну участь вітчизняної промисловості в міжнародному поділі праці.
Різноманітність промислового виробництва зумовлює необхідність застосування таких стратегій у галузях промисловості:
стратегія використання природних ресурсів. Наявні в Україні родовища корисних копалин та джерела сировини дають змогу реалізувати цю стратегію у вугільній, металургійній, гірничорудній промисловості, промисловості будматеріалів;
стратегія "переслідування" ("копіювання"). Полягає в освоєнні випуску конкурентоспроможної продукції, що вже виробляється в розвинутих країнах. Ця стратегія має застосовуватися для виробництва побутової техніки, двигуно-, автомобілебудування, хімічної промисловості тощо;
стратегія "лідерних технологій". Передбачає використання власних науково-технічних досягнень для створення нових видів продукції і технологій, формування попиту на них і виходу на нові ринки. Таку стратегію потрібно застосовувати в оборонній, аерокосмічній, суднобудівній промисловості, хімічному, важкому та енергетичному машинобудуванні, індустрії інформаційних технологій, інших наукоємних виробництвах;
"проривна" стратегія. Полягає у створенні принципово нових видів продукції, що випереджають сучасні зразки на одне-два покоління. Стратегія базується на концепції "обганяти не доганяючи", має селективний характер і реалізовуватиметься в науково-технічних установах та на інноваційних підприємствах.
Загальним для кожної з цих стратегій є досягнення нового технологічного рівня.
Головними засобами реалізації державної промислової політики є:
безпосередній (адміністративний) вплив органів державної влади;
опосередкований вплив органів державної влади (нормативно-правові акти);
кадрова політика.
Реалізація державної промислової політики передбачає як поодиноке, так і комбіноване застосування зазначених засобів.
Комбіноване застосування цих засобів має здійснюватись на основі програмно-цільового підходу, який передбачає:
удосконалення методології розроблення державних цільових комплексних програм;
розширення напрямів розроблення та реалізації цільових комплексних програм, охоплення ними всіх стадій інноваційно-інвестиційного циклу;
інвентаризацію раніше затверджених цільових комплексних програм з метою відбору для дальшої реалізації тих з них, які мають суттєвий вплив на розвиток промисловості.