1. Державна допомога може бути визнана допустимою, якщо вона надається для таких цілей:
1) сприяння соціально-економічному розвитку регіонів, рівень життя в яких є низьким або рівень безробіття є високим;
2) виконання загальнодержавних програм розвитку або розв’язання соціальних та економічних проблем загальнонаціонального характеру;
3) сприяння окремим видам господарської діяльності або окремих економічних сфер, або суб’єктам господарювання в окремих економічних зонах, за умови, що це не суперечить міжнародним договорам України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
{Пункт 3 частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 692-IX від 16.06.2020 }
4) підтримки культури, креативних індустрій, туризму та збереження культурної спадщини, якщо вплив такої державної допомоги на конкуренцію є неістотним.
{Пункт 4 частини першої статті 6 в редакції Закону № 692-IX від 16.06.2020 }
2. Кабінет Міністрів України визначає критерії оцінки допустимості окремих категорій державної допомоги, що надається для цілей, передбачених частиною першою цієї статті, зокрема, таких категорій:
1) допомога для забезпечення розвитку регіонів;
2) підтримка середнього та малого підприємництва;
3) допомога на професійну підготовку працівників;
4) допомога на працевлаштування окремих категорій працівників та створення нових робочих місць;
5) допомога на відновлення платоспроможності та реструктуризацію суб’єктів господарювання;
6) допомога на захист навколишнього природного середовища;
7) допомога на проведення наукових досліджень, технічний розвиток та інноваційну діяльність;
8) допомога на підтримку окремих галузей економіки;
9) допомога на подолання наслідків, спричинених особливо небезпечними інфекційними хворобами, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України;
10) допомога для виконання заходів щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї.
{Частину другу статті 6 доповнено пунктом 10 згідно із Законом № 3991-IX від 08.10.2024 }
3. В актах Кабінету Міністрів України, прийнятих відповідно до частини другої цієї статті, визначаються:
1) мета і форми державної допомоги;
2) категорії отримувачів державної допомоги;
3) максимальний розмір державної допомоги, яка може надаватися;
4) умови та спосіб розрахунку сукупного розміру державної допомоги;
5) витрати, що можуть бути відшкодовані отримувачам державної допомоги.
4. Рішення про визнання державної допомоги допустимою згідно із вимогами цього Закону приймає Уповноважений орган.