1. Статус місця виробництва (виробничої ділянки), вільного від шкідливого організму, встановлюється та скасовується компетентним органом на вимогу професійного оператора, що здійснює діяльність, пов’язану з рослинами, продуктами рослинного походження та іншими об’єктами, щодо відповідного шкідливого організму.
2. Обстеження місця виробництва (виробничої ділянки) для встановлення та підтримання статусу місця виробництва (виробничої ділянки), вільного від шкідливого організму, здійснюється з урахуванням вимог законодавства про захист рослин.
3. Фітосанітарні заходи, необхідні для підтримання статусу місця виробництва (виробничої ділянки), вільного від шкідливого організму, здійснюються професійним оператором, на вимогу якого встановлено такий статус.
4. Статус місця виробництва (виробничої ділянки), вільного від шкідливого організму, може бути встановлено для будь-якої виробничої одиниці професійного оператора, включаючи земельні ділянки, склади та інші місця виробництва чи зберігання рослин, продуктів рослинного походження або інших об’єктів.
5. Одночасно із встановленням статусу місця виробництва (виробничої ділянки), вільного від шкідливого організму, може бути встановлена буферна зона:
1) якщо шкідливий організм, зважаючи на його біологічні особливості, може легко проникнути на місце виробництва (виробничу ділянку), вільне від шкідливого організму;
2) з урахуванням біології карантинного шкідливого організму, векторів його поширення та взаємодії з навколишнім природним середовищем, рівня ризику його занесення або проникнення.
6. Порядок встановлення, підтримання та скасування статусу місця виробництва (виробничої ділянки), вільного від шкідливого організму, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері захисту рослин.
7. Компетентний орган веде Перелік місць виробництва (виробничих ділянок), вільних від шкідливих організмів, та оприлюднює його на своєму офіційному веб-сайті.
8. Розмір плати за встановлення та контроль за підтриманням статусу місця виробництва (виробничої ділянки), вільного від шкідливого організму, має дорівнювати фактичним витратам на ці цілі, порядок розрахунку яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.