1. Фінансова діяльність підприємства повинна бути спрямована на створення фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку підприємства, забезпечення зростання прибутку (доходу) за рахунок збільшення продуктивності праці, зниження собівартості, підвищення якості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання виробничих фондів.
2. Підприємство здійснює фінансову діяльність відповідно до п'ятирічних і річних фінансових планів. Воно несе відповідальність за своєчасне виконання своїх зобов'язань перед бюджетом, банками та вищестоящим органом, постачальниками, підрядчиками та іншими організаціями. Підприємство зобов'язане добиватися високої ефективності використання коштів, що залишаються в його розпорядженні.
3. Підприємство зобов'язане брати участь у формуванні доходів державного бюджету СРСР, кошти якого направляються на проведення великих економічних і соціальних заходів, зміцнення обороноздатності країни та інші потреби держави.
Фінансові відносини підприємства з державним бюджетом будуються на основі довгочасних економічних нормативів. Підприємство вносить у бюджет плату за ресурси, які є в його розпорядженні, частину прибутку (доходу), а також інші передбачені законодавством платежі і відрахування, в тому числі у місцевий бюджет, за встановленими нормативами.
Нормативи розподілу прибутку (доходу) між підприємством і бюджетом повинні забезпечувати рівнонапружені вимоги держави до використання підприємствами виробничих фондів, трудових і природних ресурсів.
Плата за виробничі фонди вноситься, як правило, за єдиною для всіх підприємств нормою. Плата за трудові ресурси покриває витрати держави на підготовку робочої сили, соціально-культурне і комунально-побутове обслуговування працівників та членів їхніх сімей. Через плату за природні ресурси (землю, воду, корисні копалини) вилучається диференціальна рента, що виникає внаслідок відмінностей у природній продуктивності цих ресурсів.
Поряд з платежами у бюджет за ресурси застосовується оподаткування прибутку (доходу) підприємств, який лишається після платежів за ресурси і сплати процентів за кредит.
Вилучення і перерозподіл прибутку (доходу) та інших фінансових ресурсів підприємства понад встановлені нормативи, норми і ставки, а також у випадках, не передбачених законодавством, забороняються.
4. Підприємство зобов'язане працювати беззбитково. При тимчасовій плановій збитковості підприємство фінансується вищестоящим органом за рахунок централізованих фондів та резервів у межах ліміту дотації, встановлюваного в п'ятирічному плані з прогресивним скороченням. Воно зобов'язане розробляти заходи для зміцнення фінансового становища, ліквідації у встановлений строк збитковості виробництва продукції (робіт, послуг) і забезпечення прибуткової роботи.
5. Відшкодування підприємством збитків, заподіяних іншим організаціям і державі, сплата штрафів, неустойок та інших санкцій, встановлених законодавством, провадяться за рахунок госпрозрахункового доходу колективу. Одержані підприємством суми відшкодування збитків та санкцій направляються на збільшення госпрозрахункового доходу колективу.
6. Права і обов'язки в галузі ціноутворення здійснюються підприємством відповідно до основних принципів державного управління і регулювання цін. Ціни повинні відображати суспільно необхідні затрати на виробництво і реалізацію продукції, її споживчі властивості, якість і платоспроможний попит. Вони використовуються як активний засіб впливу на зростання ефективності виробництва, підвищення якості і зниження собівартості продукції (робіт, послуг). Підприємство зобов'язане забезпечити економічну обгрунтованість цін, їх проектів або розрахунків до них, випереджаюче зростання народногосподарського ефекту порівняно із затратами, відносне здешевлення продукції для споживача.
7. Підприємство реалізує свою продукцію (роботи, послуги) за цінами (тарифами), що встановлюються централізовано, а також за домовленістю із споживачем або самостійно.
8. Підприємство несе відповідальність за суворе додержання дисципліни цін і зобов'язане не допускати їх завищення. Необгрунтовано одержаний підприємством прибуток у результаті порушень державної дисципліни цін, недодержання стандартів і технічних умов підлягає вилученню в бюджет (за рахунок госпрозрахункового доходу колективу) і виключається із звітних даних про виконання плану.
Підприємство, що допустило завищення цін і одержання необгрунтованого прибутку, додатково сплачує в бюджет штраф у розмірі незаконно одержаного прибутку за рахунок госпрозрахункового доходу колективу. При завищенні виробником ціни на продукцію (роботи, послуги) споживач має право розірвати укладений договір на її поставку.
9. Підприємства зобов'язані керуватися централізовано встановленими цінами (тарифами) на продукцію (роботи, послуги), а також цінами (тарифами), затвердженими міністерствами і відомствами.
Підприємство має право за погодженням із замовником визначати доплати (знижки) до централізовано встановлених оптових цін за виконання додаткових вимог щодо зміни споживчих властивостей і комплектації продукції.
10. З метою розширення самостійності в господарській діяльності, повнішого врахування індивідуальних запитів споживачів, стимулювання випуску високоякісної продукції підприємство має право застосовувати ціни за домовленістю із споживачем (договірні ціни) на продукцію виробничо-технічного призначення, виготовлювану за разовими та індивідуальними замовленнями, нову або вперше освоювану продукцію і нові непродовольчі товари народного споживання, а також окремі види продовольчих товарів, що реалізуються за погодженням з торгуючими організаціями, на строк до 2 років за встановленим переліком, кінцеву продукцію науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, сільськогосподарську продукцію, що закуповується радгоспами та іншими державними сільськогосподарськими підприємствами у населення, продукцію, що закуповується і реалізується кооперативними організаціями, інші види продукції (робіт, послуг), передбачені законодавством.
Органи державного ціноутворення визначають порядок встановлення договірних цін і контролюють їх застосування.
11. Підприємство самостійно затверджує ціни (тарифи) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та послуги, на які не застосовуються централізовано затверджувані ціни, а також на продукцію (послуги) для власного споживання або таку, що реалізується у своїй торговельній мережі.
Радгосп, інше державне сільськогосподарське підприємство мають право встановлювати самостійно ціни на частину планової і всю надпланову сільськогосподарську продукцію, що продається через власну торговельну мережу і на колгоспному ринку.
У міру розвитку повного господарського розрахунку і самофінансування, оптової торгівлі і прямих господарських зв'язків застосування договірних і самостійно затверджуваних цін розширюватиметься.