ЦК УРСР ( 1540-06 ) передбачає випадки, в яких зарахування не допускається.
Спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ), Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ), Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) та ЦК УРСР ( 1540-06 ), не забороняється припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами.
Тому господарським судам при застосуванні відповідних норм законодавства слід враховувати, що припинення дебіторської та кредиторської заборгованості між суб'єктами експортно-імпортного договору (контракту) шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги не суперечить чинному законодавству України.
3. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону ( 185/94-ВР ) у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення у цей період не сплачується.
При визначенні суду, звернення до якого зупиняє терміни, передбачені статтями 1 і 2 Закону ( 185/94-ВР ), господарським судам слід враховувати, що передбачений статтею перелік спеціальних юрисдикційних органів не є вичерпним.
Відповідно до ст. 9 Конституції України ( 254к/96-ВР ) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною 2 ст. 3 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності ( 997_076 ), підписаної у Києві 20 березня 1992 року Урядами держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав та ратифікованої Верховною Радою України 19 грудня 1992 року ( 2889-12 ) (далі - Угода), передбачено право господарюючих суб'єктів кожної держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав на території інших держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав безперешкодно звертатися до судів, арбітражних судів, третейських судів та інших органів, до компетенції яких належить вирішення справ, що, зокрема, випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами.
Згідно зі ст. 4 Угоди ( 997_076 ) компетентні суди держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода сторін про передачу спору цьому суду.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК) підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.
Таким чином, законодавство України не робить винятку щодо можливості передачі майнового спору, що випливає з зовнішньоекономічної угоди, на вирішення третейського суду (арбітражу).
Звернення резидента до суду, який спеціально уповноважений законодавством відповідної країни, міжнародними договорами чи умовами зовнішньоекономічного договору (контракту) вирішувати спори, що випливають із договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, зупиняє терміни, передбачені статтями 1 та 2 Закону ( 185/94-ВР ), і пеня за їх порушення у цей період не сплачується.
4. Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону ( 185/94-ВР ) у разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю чи частково, або припинення (закриття) провадження у справі, або залишення позову без розгляду терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожен день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено. У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення термінів, передбачених статтями 1 і 2 Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом або арбітражним судом.
Господарським судам слід мати на увазі, що для позивача припинення провадження у справі, зокрема у зв'язку з добровільним задоволенням позовних вимог, є позитивним вирішенням спору на його користь.
Тому у кожному випадку господарським судам необхідно досліджувати обставини, що зумовили припинення провадження у справі.
При цьому для визначення можливості застосування санкцій слід виходити не з формальної обставини - припинення провадження у справі, а з факту погашення заборгованості.
5. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону ( 185/94-ВР ) у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення у цей період не сплачується.
Для з'ясування дати (моменту) прийняття судом позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості за зовнішньоекономічним договором (контрактом) господарським судам необхідно враховувати таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 62 ГПК ( 1798-12 ) у разі скасування ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви вона вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.
Таким чином, юридичним фактом, який встановлює процесуальні відносини між сторонами спору і судом, є насамперед факт звернення позивача до суду, а не факт порушення провадження у справі.
Тому датою прийняття судом позовної заяви, з якої терміни, передбачені статтями 1 і 2 Закону ( 185/94-ВР ), зупиняються, слід вважати саме дату звернення резидента до господарського суду з позовом про стягнення з нерезидента заборгованості за експортноімпортним договором (контрактом).