Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року зі справи N 1-7/99 ( v001p710-99 ) положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам, які пом'якшують або скасовують відповідальність, може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в даному нормативно-правовому акті. Оскільки Закон України "Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання" від 03.06.97 р. ( 295/97-ВР ) відповідної норми не містить, юридичні особи у наведеному випадку не звільняються від відповідальності. ( Абзац пункту 9 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/319 ( v_319800-00 ) від 06.07.2000 )
10. Вносяться зміни до деяких інформаційних листів Вищого арбітражного суду України, а саме:
10.1. Підпункт 2.4 пункту 2 інформаційного листа від 07.03.96 N 01-8/106 ( v_106800-96 ) "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів" виключити.
У зв'язку з цим підпункт 2.5 вважати пунктом 2.4.
10.2. Підпункт 2.1 пункту 2 інформаційного листа від 30.09.96 N 01-8/342 ( v_342800-96 ) "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів" виключити.
У зв'язку з цим підпункти 2.2 і 2.3 вважати відповідно підпунктами 2.1 і 2.2.
10.3. Пункт 11 інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 31.03.99 N 01-8/141 ( v_141800-99 ) "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 1998 році" викласти у такій редакції:
"11. Чи обов'язкове пред'явлення претензії у випадку, коли безспірне стягнення боргу за визнаною претензією неможливе через відсутність коштів на рахунку боржника, а кредитор звертається до арбітражного суду з позовом про звернення стягнення на майно боржника?
У разі коли боржник визнав претензію, але у нього відсутні відповідні кошти, кредитор відповідно до вимог статей 6 і 32 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), статті 412 Цивільного процесуального кодексу України ( 1503-06 ) вправі звернутися до арбітражного суду з позовом про звернення стягнення на майно боржника. Визначальним у такій ситуації є сам факт визнання претензії, а звернення стягнення на майно - лише способом задоволення вимог кредитора.
Отже за наявності визнаної боржником, але фактично не задоволеної претензії кредитор, звертаючись з позовом про звернення стягнення на майно боржника, не зобов'язаний у зв'язку з цим пред'являти боржникові ще одну претензію".
Заступник Голови Вищого арбітражного суду України А.Осетинський