закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) та пункт 3 "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року N 314 ( 314-95-п ), не ставлять обов'язок підприємства щорічно відрахувати до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів цільові кошти, призначені для працевлаштування інвалідів, у залежність від будь-яких обставин, з яких інвалід не працює на цьому підприємстві.
3. На запитання, чи підлягає стягненню у безспірному порядку заборгованість за кредитними договорами на підставі виконавчих написів нотаріусів, Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.
Відповідно до статті 53 закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 872-12 )стягнення грошових коштів, що знаходяться у банках, може бути здійснене лише за виконавчими листами, виданими судами, за наказами арбітражного суду та іншими виконавчими документами.
За змістом статті 54 Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) за бажанням сторін нотаріусом посвідчуються будь-які угоди, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми. Отже, відповідно до пункту 1 Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 N 1172 ( 1172-99-п ), заборгованість за кредитними договорами може стягуватись комерційними банками на підставі виконавчих написів нотаріусів. ( Абзац в редакції Листа Вищого арбітражного суду N 01-8/520 ( v_520800-99 ) від 03.11.99 )
( Пункт 4 виключено на підставі Листа Вищого арбітражного суду N 01-8/296 ( v_296800-01 ) від 05.03.2001 )
4. На запитання, до чиєї компетенції віднесене надання земельної ділянки у подальше користування у разі реорганізації юридичної особи, якій земельну ділянку було надано у користування. Вищий арбітражний Суд України дав таку відповідь.
Оскільки поділ юридичної особи тягне за собою припинення її діяльності (частина перша статті 37 Цивільного кодексу України) ( 1540-06 ), а у зв'язку з цим та відповідно до статті 27 Земельного кодексу України ( 561-12 ) - і припинення права користування землею, то питання про надання у користування земельних ділянок нововиниклим у результаті поділу юридичним особам повинно вирішуватись в порядку, передбаченому главою 2 Земельного кодексу України.
Якщо реорганізацію було здійснено без припинення юридичної особи, тобто шляхом виділення, то вирішення питання про надання земельної ділянки у користування новому підприємству також належить до компетенції відповідної ради народних депутатів чи державної адміністрації.
5. На запитання щодо розподілу державного мита у випадку, коли арбітражний суд на підставі пункту 3 статті 83 АПК України ( 1798-12 ) зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з сторони, що порушила зобов'язання, Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.
Якщо вимоги позивача про стягнення неустойки визнано обгрунтованими, але суд вважає за можливе на підставі пункту 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України зменшити розмір санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, державне мито повинно бути покладене на відповідача у сумі, сплаченій позивачем, а не пропорційно задоволеним вимогам, оскільки в даному випадку визначальним для вирішення спору є обгрунтованість вимог позивача та обов'язок другої сторони задовольнити обгрунтовані вимоги заявника (частина 5 статті 7 та частина 2 статті 49 Арбітражного процесуального кодексу України).
6. В арбітражній практиці виникло питання щодо можливості перегляду справи за нововиявленими обставинами, коли після ліквідації підприємства-банкрута виявлені належні йому кошти.
Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке.
Якщо після ліквідації підприємства-банкрута будуть виявлені належні йому кошти, справа не може переглядатись за нововиявленими обставинами через відсутність сторони - юридичної особи. Проте арбітражний суд не позбавлений права скасувати ухвалу про припинення провадження у справі (стаття 106 АПК) і призначити нових ліквідаторів або доручити попередньому складу ліквідаційної комісії вирішити долю виявлених коштів шляхом перегляду ліквідаційного балансу та вирішити справу з урахуванням вимог статті 22 закону України "Про банкрутство" ( 2343-12 ).
7. У випадках, коли боржник змінив адресу, не повідомивши про це реєструючий орган чи кредитора, виникає питання, на кого покладено обов'язок встановлення адреси боржника, на що Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.
Згідно зі статтею 50 Арбітражного процесуального кодексу України арбітражний суд вправі призначити строки для вчинення сторонами певних дій, подання ними додаткових документів тощо. Отже, якщо боржник змінив адресу, не повідомивши про це реєструючий орган чи кредитора, арбітражний суд у попередньому засіданні може зобов'язати кредитора вжити заходів до розшуку боржника, встановивши для цього певний строк.
Арбітражний суд також не позбавлений права з власної ініціативи звернутись з відповідним запитом до реєструючого органу, податкової служби чи правоохоронних органів, особливо у випадках порушення боржником майнових інтересів держави.
Заступник Голови Вищого Арбітражного Суду України А.Осетинський