Ст. 13. названого вище Закону регулює питання оскарження дій службових осіб державної контрольно-ревізійної служби, а не рішень органів цієї служби щодо застосування прав, наданих їм пунктами 8 та 10 статті 10 цього Закону. Тому юридична особа вправі звернутись до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним рішення органу контрольно-ревізійної служби без додержання вимог статті 13 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні"

Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів · порівняння редакції від 1995-04-27 з редакцією від 1999-11-16

Абзаців змінено: 2, вилучено: 0, додано: 0, без змін: 15.

названого вище Закону регулює питання оскарження дій службових осіб державної контрольно-ревізійної служби, а не рішень органів цієї служби щодо застосування прав, наданих їм пунктами 8 та 10 статті 10 цього Закону. Тому юридична особа вправі звернутись до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним рішення органу контрольно-ревізійної служби без додержання вимог статті 13 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні".

6. На розгляд арбітражних судів надходять заяви про визнання недійсними виконавчих написів нотаріальних контор про безспірне списання на користь установ банку невиплачених у строк позичок.

У зв'язку з виникненням питання щодо підвідомчості таких справ арбітражному суду Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке.

Відповідно до частини 7 статті 50 Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) спір про право, який грунтується на вчиненні нотаріальної дії, вирішується судом або арбітражним судом у позовному порядку з урахуванням вимог статті 1 Арбітражного процесуального Кодексу України ( 1798-12 ).

Оскільки виконавчий напис нотаріальної контори не є актом ненормативного характеру, заявник повинен звертатись із заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню невиконавчого напису, а пред'явленого до установи банку на підставі виконавчого напису платіжного документа.

7. Фонд соціального захисту інвалідів України листом від 13.07.94 N 05/20-321 рекомендував своїм відділенням при зверненні до арбітражних судів з позовами про стягнення з підприємств та організацій коштів за незабезпечення робочих місць для працевлаштування інвалідів одночасно заявляти вимоги про стягнення пені, передбаченої постановою Верховної Ради України від 24.12.93 N 3811-12 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

У зв'язку з виникненням питання про правомірність таких вимог Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

Встановлена названою постановою Верховної Ради України пеня за прострочку платежу застосовується до несправних платників за несвоєчасну оплату поставленої (проданої) продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг по всіх видах зобов'язань за укладеними договорами.

Оскільки обов'язок сплатити зазначені кошти випливає із закону, а не із зобов'язання, що випливає з договору, у арбітражного суду немає підстав для стягнення зазначеної пені.

8. Статтею 64 Арбітражного процесуального Кодексу України передбачено винесення ухвали про порушення провадження у справі, якщо арбітр прийняв позовну заяву.

На практиці виникло питання про те, який процесуальний документ повинен виносити арбітр у випадку надходження позовних матеріалів з іншого арбітражного суду за підвідомчістю у порядку, передбаченому ст.17 АПК.

Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке.

Оскільки стаття 64 АПК не ставить форму процесуального документа, який повинен прийматись у разі надходження до арбітражного суду позовних матеріалів, у залежність від того, ким - позивачем, прокурором чи іншим арбітражним судом - ці матеріали надіслані, арбітражний суд у будь-якому випадку повинен виносити ухвалу про порушення провадження у справі.

9. ( Пункт 9 відкликано на підставі Листа Вищого арбітражного суду N 01-8/543 ( v_543800-99 ) від 16.11.99 ) На запитання, яким нормативним актом - Правилами подачі та використання природного газу в народному господарстві України, затвердженими наказом Деркомнафтогазом від 01.11.94 N 355 ( z0281-94 ), чи Постановою Верховної Ради України від 24.12.94 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" - слід керуватись при визначенні розміру пені, яка підлягає стягненню за несвоєчасні розрахунки за газ, Вищий Арбітражний Суд України відповів таке.

У зв'язку з тим, що чинним законодавством розмір відповідальності для даного виду зобов'язань до 10 квітня 1991 року визначений у розмірі 0,5 відсотка, пункт 11.3 названих вище Правил подачі газу, яким встановлено відповідальність за прострочку платежу за використаний газ у розмірі 0,04 відсотка за кожний день прострочки, протирічить вимогам названої Постанови Верховної Ради України від 24.12.93, оскільки взаємовідносини між газопостачальниками, газозбутовими організаціями і споживачами природного газу опосередковуються договором. З 10 квітня 1995 року з цього питання слід керуватись Указом Президента України від 31 березня 1995 року "Про внесення змін і доповнень до Указу Президента України від 16 березня 1995 року N 227" ( 277/95 ).

10. ( Пункт 10 відкликано на підставі Листа Вищого арбітражного суду N 01-8/543 ( v_543800-99 ) від 16.11.99 ) При вирішенні спорів, пов'язаних із стягненням з боржників заборгованості за виданими векселями, виникло питання про те, чи повинен векселедержатель дотримуватись порядку доарбітражного врегулювання спору з векселедавцем, враховуючи, що вексель є безумовним зобов'язанням векселедавця сплатити певну суму у визначений строк.

Вищий Арбітражний Суд України повідомив таке.

Закреслене — текст редакції від 1995-04-27, підкреслене — текст редакції від 1999-11-16. Порівняння побудовано автоматично й показує різницю, а не норму: для цитування бери суцільний текст потрібної редакції — 1995-04-27 або 1999-11-16.

Редакції цієї статті

Тут лише ті дати, коли змінився текст саме цієї статті: редакції акта, які її не торкнулися, у список не потрапляють. Інколи зміна стосується не самої норми, а лише приміток про внесення змін — сторінка порівняння каже про це прямо.