Закону визначає порядок обчислення і сплати податку на додану вартість і підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 цієї статті встановлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.
Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону ( 168/97-ВР ) у разі коли за результатами звітного періоду сума податку на додану вартість, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.
Що ж до права податкових органів на проведення зустрічних перевірок, то вони повинні здійснюватись у терміни, визначені Законом, тобто протягом місяця, наступного після подачі декларації.
5. Застосування податковим органом ставок акцизного збору на нафтопродукти, встановлених не законом, а іншим нормативним актом, є підставою для визнання відповідного рішення податкового органу недійсним.
До арбітражного суду звернулося закрите акціонерне товариство з позовом про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції про застосування фінансових санкцій за порушення вимог Указу Президента України від 24.06.98 N 680/98 "Про ставки акцизного збору на нафтопродукти" (далі - Указ).
Рішенням арбітражного суду вимоги позивача задоволено. Голова арбітражного суду області залишив рішення без зміни.
Державна податкова інспекція у заяві про перевірку постанови в порядку нагляду просила Вищий арбітражний суд України скасувати цю постанову, оскільки арбітражним судом у розгляді справи було допущено порушення норм матеріального права України.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що постанова голови арбітражного суду відповідає чинному законодавству та матеріалам справи з таких підстав.
Позивач, реалізуючи нафтопродукти у лютому 1999 року, застосував ставки акцизного збору, встановлені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)" ( 767/97-ВР ) від 23.12.97 (далі - Закон).
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) в редакції від 05.03.98 ( 199/98-ВР ) ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Стаття 1 Закону України "Про порядок встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування" ( 171-14 ) від 14.10.98 містить аналогічне положення.
Законом встановлено ставки акцизного збору на нафтопродукти, згідно яких позивач здійснив розрахунки.
Відповідачем зроблено помилковий висновок про порушення позивачем вимог Указу, оскільки відповідно до розділу XV Конституції України ( 254к/96-ВР ) Президент України має право видавати укази з економічних питань, не врегульованих законами.
Оскільки ставки акцизного збору на нафтопродукти були врегульовані Законом, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила рішення та постанову голови арбітражного суду без зміни.
6. Включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку на додану вартість, що підтверджені податковою накладною, виданою не зареєстрованою в податковому органі особою та заповненою з порушенням вимог щодо її оформлення, може бути підставою для притягнення платника податку до встановленої законом відповідальності.
Підприємство звернулося до арбітражного суду з позовом до державної податкової адміністрації про визнання недійсним її рішення про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування.
Рішенням арбітражного суду позовні вимоги задоволено з мотивів відсутності вини позивача у порушенні його контрагентом - платником податку на додану вартість вимог щодо оформлення податкових накладних. Податкові органи не мають права визнавати податкові накладні недійсними та застосовувати у зв'язку з цим фінансові санкції до підприємств, що включили до податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість, підтверджені такими накладними.
Постановою голови арбітражного суду згадане рішення залишено без зміни з тих же підстав.
Державна податкова адміністрація звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою, де просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки угоди, за якими здійснювалися розрахунки з віднесенням позивачем на рахунок податкового кредиту спірних сум податку на додану вартість, визнані арбітражним судом недійсними.
Судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, встановила таке.
Позивачем укладено угоди, визнані в подальшому недійсними арбітражним судом, згідно з якими передбачалося придбання позивачем товарів, причому продавцем складалися податкові накладні на підтвердження сплати податку на додану вартість, на підставі яких позивач відносив суми податку, сплачені у складі ціни товару, до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 N 168/97-ВР з подальшими змінами (далі - Закон) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.
Контрагент підприємства - продавець товарів не був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Податкові накладні складені з численними порушеннями вимог до їх оформлення, передбаченими підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 N 165 ( z0233-97 ), тому не надають покупцеві права віднести до податкового кредиту суми податку на додану вартість.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки податковим органом суми податку на додану вартість, попередньо включені до складу податкового кредиту, не підтверджуються зазначеними документами, платник податку несе відповідальність у вигляді застосування встановлених законодавством фінансових санкцій, нарахованих на суму непідтвердженого податкового кредиту.
З огляду на викладене державною податковою адміністрацією обгрунтовано нараховане до сплати суму безпідставно віднесеного до податкового кредиту податку на додану вартість. Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України рішення, а також постанова голови арбітражного суду скасовані, у задоволенні позову відмовлено.
7. Строк подання заяви про перевірку рішення в порядку нагляду може бути відновлено, якщо причина пропуску цього строку є поважною.
Рішенням арбітражного суду задоволено позовні вимоги підприємства про визнання недійсним рішення державної податкової адміністрації з огляду на відсутність порушення податкового законодавства позивачем.
Державна податкова адміністрація звернулася із заявою про перевірку в порядку нагляду рішення арбітражного суду, однак арбітражний суд повернув заяву без розгляду, вказавши заявнику на порушення вимог розділу XII Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ), тобто на відсутність належних доказів про надіслання копії заяви позивачу.
Ухвалою першого заступника голови арбітражного суду у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку, з яким відповідач звернувся після усунення зауважень суду, відмовлено.
У заяві до Вищого арбітражного суду України про перевірку ухвали в порядку нагляду відповідач звернув увагу на те, що заяву про перевірку рішення суду було подано у строк, передбачений статтею 102 Арбітражного процесуального кодексу України, однак працівниками пошти при оформленні відправлення копії заяви позивачу була допущена помилка у написанні адреси позивача, що в подальшому й призвело до повернення заяви без розгляду і відмови у задоволенні клопотання про відновлення строку.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов скасувала ухвалу арбітражного суду та відновила пропущений процесуальний строк для подання заяви про перевірку рішення в порядку нагляду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач отримав копію заяви державної податкової адміністрації про перевірку рішення і надав відзив на цю заяву. Наведене свідчить, що права позивача як учасника арбітражного процесу не порушено.
Зважаючи на викладене, перевірену ухвалу арбітражного суду визнано такою, що винесена без врахування зазначених обставин і скасовано, а пропущений процесуальний строк відновлено.
Заступник Голови Вищого арбітражного суду України А.Осетинський