Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) ( 994_291 ) строк позовної давності для позовів, що ґрунтуються на договорі перевезення, встановлює в один рік, а в передбачених у цій статті випадках - 2 роки, які призупиняються на час розгляду залізницею заявленої до неї претензії. Припинене за давністю право на пред'явлення позову не може бути реалізоване шляхом зустрічного позову або заперечення.
Дев'ятимісячний строк позовної давності, встановлений у статті 31 СМГС ( 998_011 ), призупиняється на час розгляду залізницею ("Укрзалізницею") заявленої до неї претензії, але не більше, ніж на 180 днів; цей строк згідно з параграфом 4 статті 31 Угоди не підлягає поновленню судом навіть за поважних причин його пропуску.
2.13. Статут ( 457-98-п ) не надає права на звернення до суду з позовами структурним підрозділам залізничного транспорту загального користування. Право на звернення з позовами до вантажовідправників (вантажоодержувачів) за змістом статей 1 та 137 Статуту мають відповідні залізниці як юридичні особи, а не їх дирекції, станції та інші структурні підрозділи.
Оскільки стаття 54 ГПК ( 1798-12 ) надає право підписувати позовні заяви уповноваженій посадовій особі позивача або його представнику, посадові особи структурного підрозділу залізниці можуть підписувати процесуальні документи від імені залізниці за наявності відповідного доручення або довіреності, а також представляти інтереси залізниці у судових органах.
2.14. За змістом частини другої статті 924 ЦК України ( 435-15 ), статті 314 ГК України ( 436-15 ), статті 105 Статуту ( 457-98-п ) сторони несуть обмежену матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом та окремими договорами. Тому у вирішенні спору, пов'язаного з невиконанням або неналежним виконанням залізницею, вантажовідправником, вантажоодержувачем обов'язків, що виникли у зв'язку з перевезенням вантажів, слід враховувати, що вони несуть відповідальність лише в межах, передбачених Статутом, а у встановлених ним випадках - угодою сторін. Вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це передбачено Статутом, задоволенню не підлягають.
Також понад встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки, які також не нараховуються і на визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику.
3. Відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу
3.1. Відповідно до статей 909 ЦК України ( 435-15 ) та 307 ГК України ( 436-15 ), статті 110 Статуту ( 457-98-п ) за договором перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його одержувачу і несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу, поки не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким залізниця не могла запобігти та усунення яких від неї не залежало.
У статті 111 Статуту ( 457-98-п ) наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу. Відповідно до статті 110 Статуту залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе й інші обставини, що свідчать про відсутність її вини.
3.2. Статтею 34 ГПК ( 1798-12 ) передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Стосовно спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів залізницею, перелік таких доказів установлено статтями 130 і 133 Статуту ( 457-98-п ). При цьому накладна, вантажна (квитанція про приймання вантажу до перевезення), багажна, вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються лише в оригіналі.
Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника та вантажоодержувача при перевезенні вантажів залізницею, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць у випадках, передбачених статтею 129 Статуту ( 457-98-п ).