названого Закону передбачає обов'язок роботодавця своєчасно та в повному обсязі сплачувати страхові внески.
Частиною першою статті 38 Закону N 1533 ( 1533-14 ) визначено відповідальність роботодавця за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків - у разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальники сплачують суму донарахованих контролюючим органом внесків (недоїмки), штраф та пеню; штраф накладається у розмірі прихованої суми виплат, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення - у трикратному розмірі зазначеної суми; пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.
Пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону N 1533 ( 1533-14 ) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
З 01.01.2001 набрав чинності й Закон України від 11.01.2001 N 2213-III ( 2213-14 ) "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування", яким встановлено розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, а також на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.
Згідно з пунктом 5 статті 6 цього Закону ( 2213-14 ) з 01.01.2001 втратив чинність Закон N 402/97 ( 402/97-ВР ).
Пункт 16 частини першої статті 14 Закону N 1251 ( 1251-12 ), який передбачав збір на обов'язкове соціальне страхування, виключено на підставі підпункту 2 пункту 9 Закону України від 16.01.2003 N 429-IV ( 429-15 ) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування".
Таким чином, з 01.01.2001 законодавцем встановлено новий порядок сплати страхових внесків й, зокрема, внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, які не входять до складу фіксованого сільськогосподарського податку.
Викладене не було враховано судом апеляційної інстанції, що призвело до неправильного застосування ним норм матеріального права.
Посилання відповідача у відзиві на касаційну скаргу на підпункт 4.4.1 (конфлікт інтересів) пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) не може бути підставою для залишення в силі постанови апеляційного суду, оскільки в даному випадку причиною прийняття ним помилкового рішення зі справи є не конфлікт інтересів у розумінні наведеної відповідачем норми, а неповний аналіз чинного законодавства.
В той же час рішення суду першої інстанції відповідає встановленим ним обставинам справи та прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене Вищий господарський суд України визнав за необхідне постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
9. Сплата єдиного податку на підставі Указу Президента України від 03.07.1998 N 727/98 ( 727/98 ) "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" не звільняє від обов'язку зі сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Відділення виконавчої дирекції) звернулося до господарського суду області з позовом про стягнення з підприємства 3368,38 грн. заборгованості зі сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) і 842,89 грн. пені, а всього 4211,27 грн.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Прийняті судові рішення мотивовано невиконанням відповідачем обов'язку зі сплати страхових внесків.
Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило рішення місцевого та апеляційного господарських судів скасувати та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Своє прохання скаржник мотивував неправильним застосуванням господарськими судами норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- підприємство зареєстроване як платник внесків до Фонду;
- 17-18.07.2004 Відділенням виконавчої дирекції проведено перевірку правильності нарахування та перерахування відповідачем страхових внесків за період з 01.04.2001 по 01.04.2004;
- перевіркою виявлено порушення правильності нарахування, повноти і своєчасності перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду та складено акт, відповідно до якого у відповідача наявна заборгованість зі сплати страхових внесків до Фонду в сумі 3368,38 грн., на яку нараховано пеню в сумі 842,89 грн.
Причиною спору в даній справі є питання щодо наявності у відповідача - платника єдиного податку - обов'язку зі сплати страхових внесків до Фонду.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, визначає Закон України від 23.09.1999 N 1105-XIV ( 1105-14 ) "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон N 1105).
Згідно із статтею 5 Закону N 1105 ( 1105-14 ) обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків є одним з основних принципів страхування.
Відповідно до статей 15, 16, 18 цього Закону ( 1105-14 ) страхування від нещасного випадку здійснює Фонд - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням; управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців; безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція; робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах та містах обласного значення.
Пунктом 2 частини другої статті 45 Закону N 1105 ( 1105-14 ) передбачено обов'язок роботодавця як страхувальника своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду.
Частиною першою статті 46 цього Закону ( 1105-14 ) встановлено, що Фонд провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування.
Відповідно до частини другої статті 52 Закону N 1105 ( 1105-14 ) за прострочення сплати страхового внеску до Фонду із страхувальника стягується пеня згідно із законодавством.
Безпосередньо порядок обчислення і сплати страхових внесків до Фонду, обліку та витрачання страхових коштів, здійснення платежів, ведення бухгалтерського обліку і звітності визначає Інструкція про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Інструкція), затверджена постановою Правління Фонду від 20.04.2001 N 12 ( v0012583-01 ).
Відповідно до підпункту 4.12 Інструкції ( v0012583-01 ) страхові внески сплачуються, зокрема, юридичними особами - в день одержання коштів на оплату праці в установах банків, а при проведенні оплати праці з готівкової виручки чи натуроплатою - платники зобов'язані не пізніше наступного дня після здійснення виплат подати до установи банку платіжне доручення на перерахування страхових внесків до Фонду.
Згідно з підпунктом 5.1 Інструкції ( v0012583-01 ) не внесені страхувальниками у встановлений строк страхові внески до Фонду вважаються недоїмкою і стягуються в порядку, передбаченому законодавством, з нарахуванням пені. Пеня нараховується з сум недоїмки за кожний прострочений день і обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь строк.
Указ Президента України від 03.07.1998 N 727/98 ( 727/98 ) "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", на який посилається відповідач, набрав чинності 17.08.1998.
Відповідно до статті 6 цього Указу ( 727/98 ) суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником певних видів податків і зборів (обов'язкових платежів) і, зокрема, збору на обов'язкове соціальне страхування.
На час набрання чинності зазначеним Указом Президента ( 727/98 ) пункт 16 частини першої статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" від 18.02.1997 N 77/97-ВР ( 77/97-ВР ) передбачав збір на обов'язкове соціальне страхування як обов'язковий платіж.
Разом з тим, відповідно до пункту 2 розділу II "Порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" Закону від 18.02.1997 N 77/97-ВР ( 77/97-ВР ) дія цього Закону поширюється на відповідні правовідносини у сфері соціального страхування щодо зборів на соціальне страхування лише до прийняття законів України з питань соціального страхування.
23.09.1999 прийнято Закон N 1105 ( 1105-14 ), який набрав чинності з 01.04.2001.
Пунктом 2 розділу XI "Прикінцеві положення" Закону N 1105 ( 1105-14 ) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пункт 16 частини першої статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), який передбачав збір на обов'язкове соціальне страхування, виключено на підставі підпункту 2 пункту 9 Закону України від 16.01.2003 N 429-IV ( 429-15 ) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування".
Отже, з 01.04.2001 законодавцем встановлено новий порядок сплати страхових внесків й, зокрема, внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, які з цієї дати не входять до складу єдиного податку, передбаченого Указом Президента України від 03.07.1998 N 727/98 ( 727/98 ).
З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Заступник Голови Вищого господарського суду України В.Москаленко