Закону встановлює вичерпний перелік підстав для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження. При цьому жодна з названих у цій статті підстав не передбачає відмови у відкритті виконавчого провадження у зв’язку з доданням до заяви про примусове виконання рішення суду копії нотаріально посвідченої довіреності, виданої особі, що підписала таку заяву та засвідченої печаткою юридичного управління сторони у справі (постанова Вищого господарського суду України від 17.12.2014 у справі № 908/857/14).
9. Приписи пункту 9 частини першої статті 47, частини п’ятої статті 52 Закону у взаємозв’язку з положеннями Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" вказують на встановлену чинним законодавством заборону щодо звернення стягнення на те майно державного підприємства, яке є основним засобом виробництва, а відсутність у боржника іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення, є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.
Позивач звернувся зі скаргою про визнання незаконними дій державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.
Ухвалою місцевого господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні скарги відмовлено.
Вищий господарський суд України залишив без змін рішення попередніх судових інстанцій з огляду на таке.
Господарськими судами встановлено, що майно, яке перебуває на балансі боржника, належить до державної власності, а органом, уповноваженим на його управління та розпорядження, є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України. Усе майно, що перебуває на балансі підприємства, використовується у виробничому процесі - експлуатації водовідливних комплексів, а майна, що не використовується у виробничій діяльності, підприємство не має.
Відповідний акт складено державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій за місцезнаходженням боржника. При цьому підприємство має державну форму власності (100%) та його внесено до Реєстру неприбуткових установ та організацій.
Отже, державний виконавець обґрунтовано виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47, статті 50 Закону у зв’язку з тим, що майна, на яке може бути звернуто стягнення, у боржника не виявлено (постанова Вищого господарського суду України від 29.07.2014 у справі № 905/2600/13).
10. Відсутність відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо ліквідації підприємства боржника є підставою для визнання постанови про закінчення виконавчого провадження недійсною.
{Пункт 10 відкликано на підставі Листа Вищого господарського суду № 01-06/177/16 від 04.02.2016 }
Приватне підприємство звернулося до господарського суду зі скаргою на дії органу державної виконавчої служби, в якій просить визнати постанову про закінчення виконавчого провадження недійсною.
Місцевий господарський суд, задовольняючи скаргу підприємства, виходив з того, що за інформацією, наведеною у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відповідач перебуває у стані припинення за рішенням засновників. Оскільки на час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ліквідаційну процедуру боржника не закінчено, а юридичну особу не припинено, державний виконавець не мав підстав для закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 3 частини першої статті 49 Закону.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, зазначив, що відповідно до статті 67 Закону виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі коли виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню.
Вищий господарський суд України не погодився з висновком апеляційного господарського суду з огляду на таке.
Пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України встановлено, що юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв’язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
За приписами пункту 3 частини першої статті 49 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов’язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.
Відповідно до частини другої статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та частини першої статті 111 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
За таких обставин Вищий господарський суд України скасував постанову апеляційного господарського суду, а ухвалу місцевого господарського суду залишив у силі (постанова Вищого господарського суду України від 23.07.2014 у справі № 918/1974/13).
11. Судові рішення про стягнення коштів боржників (розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, а також підприємств, установ та організацій, рахунки яких відкриті в органах Державної казначейської служби України) виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Державної казначейської служби України. Ця обставина унеможливлює здійснення виконавчого провадження, тому державний виконавець зобов’язаний відмовити у відкритті виконавчого провадження відповідно до пункту 8 частини першої статті 26 Закону.
Боржник (бюджетна установа) звернувся до господарського суду зі скаргою на дії органу Державної виконавчої служби України щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою місцевого господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, зазначену скаргу задоволено.
Вищий господарський суд України погодився з висновками попередніх судових інстанцій з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 3 Закону (в редакції від 19.09.2013 № 583-VII) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
В абзаці другому підпункту 1 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011, встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
На виконання частини другої статті 3 Закону і пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України постановою від 03.08.2011 № 845 затвердив Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок).
Згідно з абзацом третім пункту 2, пункту 3 цього Порядку (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 45) рішення про стягнення коштів боржників (розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, а також підприємств, установ та організацій, рахунки яких відкриті в органах Державної казначейської служби України) виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Державної казначейської служби України у порядку черговості надходження таких документів у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Пунктом 24 Порядку передбачено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Державної казначейської служби України, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 26 Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що державний виконавець не мав підстав для прийняття виконавчого документа до виконання, оскільки у цій справі виконавчий документ повинен виконуватися виключно органами Державної казначейської служби України відповідно до Порядку.
Положення статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", що визначають особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки стягувачем є державне підприємство, а згідно з частиною другою статті 2 названого Закону його дія не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (постанова Вищого господарського суду України від 18.02.2015 у справі № 916/859/14).
12. Виконавче провадження підлягає зупиненню на підставі пункту 17 частини першої статті 37 Закону, якщо до Переліку об’єктів державної власності, які підлягають приватизації у 2012 - 2014 роках , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2012 № 987 (далі - Перелік), увійшли відокремлені підрозділи підприємства-боржника.
Товариство звернулося до господарського суду зі скаргою на дії органу державної виконавчої служби щодо винесення постанови про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду про стягнення заборгованості з боржника (вугледобувного підприємства).
Обґрунтовуючи скаргу, стягувач вказує на те, що стороною у справі, як і стороною договору, за яким виникла заборгованість, є підприємство, яке не включено до Переліку. До Переліку входять лише відокремлені підрозділи боржника, які безпосередньо займаються видобутком вугілля, а не власне підприємство-боржник.
Ухвалою місцевого господарського суду, залишеною без змін постановою суду апеляційної інстанції, у задоволенні скарги відмовлено з огляду на таке.
Виконавче провадження було відкрито відповідно до наказу господарського суду стосовно виконання рішення про стягнення з підприємства-боржника суми заборгованості.
Постанову про зупинення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 37 Закону було винесено у зв’язку з прийняттям рішення про приватизацію вугледобувних підприємств згідно із Законом України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" протягом трьох років з моменту завершення приватизації, до складу яких входить підприємство-боржник.
Вищий господарський суд України вважає висновок судів попередніх інстанцій правомірним з таких підстав.
Статтею 1 Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" визначено, що вугледобувне підприємство - це гірниче підприємство, основним видом економічної діяльності якого є підземне або відкрите добування вугілля, до складу якого можуть входити шахти, шахтоуправління, розрізи та інші відокремлені підрозділи, що виконують допоміжні функції.
Відповідно до довідки Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видом діяльності боржника - державного підприємства є добування та збагачення кам'яного вугілля. За статутом зазначене підприємство належить до вугледобувних підприємств.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2012 № 987 "Про затвердження переліку об’єктів державної власності, які підлягають приватизації у 2012 - 2014 роках, та критеріїв визначення способу їх приватизації" передбачено, що відокремлені підрозділи підприємства-боржника, які безпосередньо займаються видобутком вугілля, підлягають приватизації.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" з метою недопущення банкрутства вугледобувних підприємств і збереження сировинної бази металургійного та енергетичного комплексів з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства до моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об'єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств. На строк до трьох років з моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об'єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств, які поширюються лише на борги, що утворилися на момент завершення приватизації.
Пунктом 17 частини першої статті 37 Закону визначено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі прийняття рішення про приватизацію вугледобувних підприємств відповідно до Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" протягом трьох років з моменту завершення приватизації.
Отже, до виконавчого провадження, порушеного на підставі наказу в цій справі, підлягає застосуванню стаття 13 Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств", а тому державний виконавець обґрунтовано зупинив виконавче провадження (постанова Вищого господарського суду України від 02.07.2014 у справі № 5006/33/70/2012).
Голова Вищого
господарського суду України
Б. Львов