ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.03.2007 Справа N Б-19/230-02
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 10.05.2007 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Удовиченка О.С.
суддів: Панової І.Ю., Хандуріна М.І.
розглянувши касаційну скаргу Д.Ю.В.
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 р.
у справі N Б-19/230-02 господарського суду Харківської області
за заявою ВАТ по газопостачанню та газифікації "Харківміськгаз"
до ВАТ "Харківський завод тракторних самохідних шасі"
про банкрутство
ліквідатор - Ткаченко В.В.
в судове засідання представники сторін - не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. (суддя Міньковський С.В.) у задоволенні скарги Д.Ю.В. на бездіяльність ліквідатора відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що вимоги Д.Ю.В. про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не відносяться до вимог щодо сплати заробітної плати та не входять до структури заробітної плати згідно Закону України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ), а є за своєю правовою природою санкцією підприємства за затримку розрахунків з робітником по заробітній платі.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 р. (судді: Лащенко Л.Д. - головуюча, Гончар Т.В., Погребняк В.Я.) ухвалу господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. скасовано з посиланням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні скарги Д.Ю.В. на бездіяльність ліквідатора відмовлено.
Д.Ю.В. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 р. скасувати та прийняти нове рішення по справі.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема: ч. 1 ст. 6 ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ), ст.ст. 1, 3, 6, 8, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ст.ст. 116, 117 КЗпП України ( 322-08 ), ст.ст. 1, 2, 12, 34 Закону України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ), ст.ст. 1, 12, 14, 23-25, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), ст.ст. 1, 4, 4-1, 4-2, 22, 107 ГПК України ( 1798-12 ).
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. та відмовляючи у задоволенні скарги Д.Ю.В. на бездіяльність ліквідатора, виходив з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) кредитором є, зокрема, фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону ( 2343-12 ) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно абз. 3 ч. 6 ст. 14 Закону ( 2343-12 ), розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника.
Згідно п. 2 ст. 31 Закону ( 2343-12 ) кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею, зокрема, в другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута.
Відповідно до ст. 94 Кодексу Законів про Працю України ( 322-08 ) (далі КЗпП України), ст. 1 Закону України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ст. 2 Закону України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ) структура заробітної плати складає основну, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України ( 322-08 ) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16.02.2004 р. по справі N 2-168/2004 р. за позовом Д.Ю.В. до ВАТ "Харківський завод тракторних самохідних шасі" про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди в позові відмовлено. Цим же рішенням було встановлено, що зобов'язання адміністрації підприємства по виплаті звільненому працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку не відноситься до заробітної плати, а є санкцією підприємства.
Зазначене рішення було залишено без змін ухвалою судової колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області від 17.06.2004 р. і відповідно до норм ЦПК України ( 1618-15 ) набрало чинності.
Згідно ч. 4 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом, і мають значення для вирішення спору.
За таких обставин, суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку стосовно того, що середній заробіток за час затримки розрахунку є санкцію в розумінні Закону ( 2343-12 ) з усіма наслідками, що випливають з правового статусу цієї суми, і застосовуються до цієї санкції протягом процедур банкрутства.
Відтак, застосування до боржника такої санкцій під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів є неможливим.
Крім того, слід зазначити, що розгляд питань укладання трудового договору, його виду, встановлення факту перебування в трудових відносинах, встановлення розміру заробітної плати, наявності чи відсутності заборгованості по заробітній платі, наявність затримки розрахунку при звільненні та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, факту спричинення та обов'язку відшкодування моральної шкоди здійснюється відповідно до вимог КЗпП України ( 322-08 ) та ЦПК України ( 1618-15 ). Отже, оцінка всім зазначеним фактам повинна бути надана в рішенні місцевого районного суду, яке повинно відповідати вимогам ст. 215 ЦПК України.
Відповідно до вимог ст. 104 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що господарським судом Харківської області не дотримано вимог ст.ст. 64, 87 ГПК України ( 1798-12 ) щодо повідомлення належним чином сторони - Д.Ю.В. - про час і місце судового засідання, що відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України є безумовною підставою для скасування ухвали господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку стосовно того, що ухвала господарського суду Харківської області від 20.09.2006 р. підлягає скасуванню з підстав порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 р. винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Д.Ю.В. залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2006 р. у справі N Б-19/230-02 залишити без змін.
Головуючий О.С.Удовиченко
Судді І.Ю.Панова М.І.Хандурін