ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.10.2006 Справа N 6/186-8/175
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 07.12.2006 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Судова колегія Вищого господарського суду України у складі: Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Разводової С.С., Ткаченко Н.Г.
розглянувши касаційну скаргу АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Львівської обласної філії
на постанову від 10.05.2006 р. Львівського апеляційного господарського суду
та ухвалу від 07.02.2006 р. господарського суду Львівської області
у справі N 6/186-8/175 господарського суду Львівської області
за заявою ТОВ "Виробничо-торгова компанія "Еврика", м. Львів
до ТОВ "Ровал", м. Львів
про банкрутство
кредитор АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Львівської обласної філії
арбітражний керуючий Сольський В.С.
в судовому засіданні взяв участь представник: кредитора Кисельов М.Є., довір.
ВСТАНОВИВ:
У провадженні господарського суду Львівської області знаходиться справа N 6/186-8/175 про банкрутство ТОВ "Ровал".
Ухвалою господарського суду Львівської області від 07.02.2006 р. (суддя Гутьєва В.В.) визнано грошові вимоги кредитора АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" у розмірі 1 946 616,33 грн. та відмовлено в частині визнання штрафних санкцій на суму 2 473 149,88 грн.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2006 р. (судді: Михалюк О.В. - головуючий, Новосад Д.Ф., Мельник Г.І.) апеляційну скаргу АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Львівської обласної філії залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Львівської області від 07.02.2006 р. - без змін.
Не погоджуючись частково з винесеними судовими рішеннями, кредитор - АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Львівської обласної філії звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2006 р. і ухвалу господарського суду Львівської області від 07.02.2006 р. в частині невизнаних вимог АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в сумі нарахованих за договором кредиту штрафних санкцій у розмірі 2 473 149,88 грн. та прийняти нове рішення, яким визнати вимоги АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в заявленому по справі розмірі з урахуванням штрафних санкцій.
На думку заявника касаційної скарги, судами першої та апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, зокрема ч. 15 ст. 11, ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) і ст. 549 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та неправомірно застосовано ст. 343 Господарського кодексу України ( 436-15 ).
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відхиляючи грошові вимоги кредитора в частині штрафних санкцій, попередні судові інстанції виходили з того, що обмеження щодо розміру штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань під час розрахунків у сфері фінансової та банківської діяльності відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України ( 436-15 ) встановлені ч. 2 ст. 343 цього кодексу, яка обмежує відповідальність платника лише пенею у розмірі, яка не може не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічні обмеження, на думку судів, містить і норма ст.ст. 1, 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ).
Однак, відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) штраф та пеня є різновидами неустойки.
Отже, виконання зобов'язання може бути забезпечене як пенею, так і штрафом.
При цьому, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) встановлюють лише розмір пені, яку сплачують платники грошових коштів на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу.
У зв'язку з чим, при стягненні неустойки у вигляді штрафу не можна керуватися приписами вказаного закону.
Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїй постанові від 16.12.2003 р. у справі N 8/1-03, залишивши без змін постанову Вищого господарського суду України у зв'язку з дотриманням вимог матеріального права, якою встановлено, що при визначені розміру штрафу судом безпідставно застосовано Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ).
Також, необґрунтованим визнається застосування судами ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України ( 436-15 ), яка містить аналогічні положення щодо розміру пені, яку сплачує платник грошових коштів на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, згідно з п. 4.2 договору кредиту N 600/03-217/1Є від 23.09.2003 р., укладеного між боржником та кредитором, у разі прострочення позичальником (боржник у справі) строків сплати процентів, визначених цим договором, комісій, визначених тарифами, а також прострочення строків повернення кредиту, позичальник сплачує пеню в національній валюті у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.
В той же час, відповідно до п. 4.3 вказаного договору у разі порушення позичальником вимог п.п. 3.3.2-3.3.20 цього договору позичальник зобов'язаний сплатити кредитору за договором (кредитор у справі) штраф у розмірі п'яти процентів від суми кредиту, визначеної п. 1.1 цього договору, за кожний випадок.
Таким чином, сторони договору кредиту передбачили як сплату пені, так і сплату штрафу у разі порушення позичальником вимог цього договору.
Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) в Україні діє принцип свободи договору, тобто вільне волевиявлення учасників правовідносин щодо встановлення умов договору за взаємною згодою.
За таких обставин справи оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відхилення суми штрафу не можна визнати законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню.
Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не вправі встановлювати правильність визначення розміру штрафу, колегія суддів вважає за необхідне направити справу у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 3, 549 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), ст.ст. 231, 343 Господарського кодексу України ( 436-15 ), положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) та ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Львівської обласної філії задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2006 р. та ухвалу господарського суду Львівської області від 07.02.2006 р. у справі N 6/186-8/175 в частині розгляду грошових вимог АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Львівської обласної філії в частині штрафних санкцій скасувати.
3. Справу N 6/186-8/175 в частині розгляду грошових вимог АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Львівської обласної філії в частині штрафних санкцій передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Головуючий Б.М.Поляков
Судді С.С.Разводова Н.Г.Ткаченко