ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
11.09.2002 Справа N 15/75б
Судова колегія Вищого господарського суду України, розглянувши матеріали касаційної скарги ТОВ "АП" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2002 р. у справі N 15/75б господарського суду міста Києва за заявою ВАТ "П" до ЗАТ "О" про банкрутство, ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою від 13.08.98 р. арбітражний суд Одеської області порушив провадження по справі про визнання банкрутом ВАТ "О".
Постановою від 13.06.2000 р. арбітражного суду Одеської області ВАТ "О" було замінено його правонаступником ЗАТ "О", яке було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та ліквідатором призначено Н.
Листом від 05.12.2000 р. N 04-/3/11/17-101/2077 Вищий арбітражний суд України передав справу арбітражного суду Одеської області N 17-2-3/21/4416/2 про банкрутство ЗАТ "О" до арбітражного суду міста Києва.
Ухвалою від 21.12.2001 р. господарський суд міста Києва призначив ліквідатором С. і виключив з реєстру кредиторів "ПФ" та ДПІ.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ТОВ "АП" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати зазначену ухвалу в частині призначення ліквідатором С., розглянути по суті клопотання комітету кредиторів щодо складу кредиторів, відкриття процедури санації та призначення керуючим санацією Д.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 11.07.2002 р. залишив без задоволення апеляційну скаргу ТОВ "АП", а ухвалу місцевого суду без змін.
ТОВ "АП", не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2002 р., звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України. На думку скаржника, постанова була винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представника кредитора, ліквідатора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування Київським апеляційним господарським судом та господарським судом міста Києва норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.
Відповідно до п.2 ст. 22 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (далі - Закон) строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців.
Постановою від 13.06.2000 р. арбітражний суд Одеської області визнав ЗАТ "О" банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури збіг 13.06.2001 р. В подальшому строк ліквідаційної процедури не продовжувався.
Призначення ліквідатора С. мало місце 21.12.2001 р., тобто через 1,5 роки - максимального строку, передбаченого для ліквідаційної процедури.
Слід зазначити, що Закон, за виключенням спеціальних суб'єктів, не передбачає продовження строків ліквідаційної процедури більше як на 18 місяців з дня визнання боржника банкрутом.
Тому призначення арбітражним судом міста Києва арбітражного керуючого С. після закінчення строків ліквідаційної процедури є безпідставним.
З часу подання в господарський суд заяви про припинення повноважень попереднім ліквідатором Н. до призначення нового ліквідатора С. пройшло більше 9 місяців.
Господарський суд міста Києва повинен був, при відсутності кандидатури ліквідатора з боку комітету кредиторів, звернутися в державний орган з питань банкрутства для призначення арбітражним керуючим працівника такого органу відповідно до ст. 1 Закону ( 2343-12 ).
У зв'язку з тривалим невирішенням господарським судом міста Києва питання про зміну ліквідатора боржника строк ліквідаційної процедури закінчився.
В матеріалах справи відсутні дані про кількість членів комітету кредиторів та розподіл між ними голосів.
Так, в протоколі N 1 від 16.08.99 р. йдеться про п'ять членів комітету кредиторів, а в протоколі N 1 від 22.05.2001 р. - про сім.
Клопотання, на підставі якого суд першої інстанції призначив ліквідатором С., було прийнято не комітетом кредиторів, а ліквідаційною комісією відповідно до протоколу N 2 від 07.09.2001 р. Більше того, самі члени ліквідаційної комісії не були призначені судом відповідно до п.2 ст. 24 Закону ( 2343-12 ) та функції по ліквідації майна банкрута здійснювались ліквідатором одноособово.
Крім того, призначаючи ліквідатором С., суд першої інстанції не припинив повноваження попереднього ліквідатора Н.
Що стосується виключення з реєстру кредиторів "ПФ" та ДПІ, то такі дії господарського суду не передбачені Законом ( 2343-12 ).
Усі питання погашення грошових вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі вирішуються ліквідатором, а господарський суд тільки перевіряє законність таких дій шляхом затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу відповідно до ст. 32 Закону ( 2343-12 ).
Таким чином, на думку колегії, судами першої та апеляційної інстанції були суттєво порушені норми матеріального та процесуального права.
У зв'язку з чим ухвала господарського суду міста Києва від 21.12.2001 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2002 р. підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.
При новому розгляді господарський суд повинен з'ясувати склад комітету кредиторів, терміново призначити ліквідатора відповідно до вимог ст. 24 Закону ( 2343-12 ), встановити строк ліквідаційної процедури.
На підставі викладеного та керуючись ст. 1, 16, 22, 24, 32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), судова колегія ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ТОВ "АП" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2002 р. по справі N 15/75б задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2002 р. та ухвалу господарського суду міста Києва від 21.12.2001 р. по справі N 15/75б скасувати.
Справу N 15/75б передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва на стадію ліквідаційної процедури.
Скасувати заходи по забезпеченню грошових вимог кредиторів, встановлених ухвалою Вищого господарського суду України від 19.08.2002 р.
Надруковано: "Законодавство України про банкрутство та судова практика", 2003 р.