ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
22.05 - 05.06.2002 Справа N 05-01/189/6-16"а"/10/7
Судова колегія Вищого господарського суду України, розглянувши матеріали касаційної скарги ТОВ "Н" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.03.2002 р. та ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 18.02.2002 р. у справі N 05-01/189/6-16"а"/10/7 господарського суду Кіровоградської області за заявою ВАТ "К" до ВАТ "Н" про банкрутство, ВСТАНОВИЛА:
Постановою господарського суду Кіровоградської області від 09.01.2002 ВАТ "Н" визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.
Суд мотивував постанову тим, що за період провадження в справі про банкрутство, у тому числі санації, відсутні ознаки відновлення платоспроможності боржника, виробнича діяльність має збитковий характер, грошові кошти, які можуть бути направлені на задоволення вимог кредиторів боржника, відсутні, незважаючи на значне зменшення кредиторської заборгованості за рахунок списання заборгованості по сплаті податку.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.03.2002:
- скасовано постанову господарського суду Кіровоградської області від 09.01.2002;
- визнано недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу "Н", що укладений 26.06.2001 ТОВ "Н" та арбітражним керуючим ВАТ "Н";
- затверджено мирову угоду, укладену між боржником ВАТ "Н" та комітетом кредиторів.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.02.2002 ТОВ "Н" заборонено вчиняти дії по відчуженню майна, яке є предметом договору купівлі-продажу від 26.06.2001.
Скасовуючи постанову Кіровоградського господарського суду від 09.01.2002 про визнання ВАТ "Н" банкрутом, апеляційна інстанція послалася на те, що вказана постанова винесена без повного з'ясування обставин справи та без урахування вимог ст. 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), зокрема того, що санація боржника як сільськогосподарського підприємства має проводитися на строк до закінчення періоду, необхідного для реалізації виробленої та переробленої сільськогосподарської продукції.
Приймаючи постанову стосовно визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та затвердження мирової угоди, апеляційна інстанція послалася на вимоги ст. 99 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), згідно з якими апеляційна інстанція користується правами, наданими суду першої інстанції.
Оскаржуючи постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.03.2002, що зачіпає права і обов'язки ТОВ "Н", скаржник просить її скасувати, посилаючись на те, що апеляційна інстанція, розглядаючи справу в апеляційному провадженні, вийшла за межі своїх повноважень і розглянула вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
ТОВ "Н" вказує на порушення апеляційною інстанцією вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), а саме: про час і місце слухання справи його не було повідомлено належним чином, що унеможливило надання суду документів на підтвердження його заперечення на апеляційну скаргу.
ТОВ "Н" просить також скасувати ухвалу апеляційного суду від 18.02.2002, мотивуючи це тим, що заборона вчиняти будь-які дії по відчуженню майна має стосуватися боржника ВАТ "Н", а не ТОВ "Н", оскільки щодо ТОВ "Н" ніяких вимог суд першої інстанції не розглядав.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Ухвалою арбітражного суду Кіровоградської області від 31.03.2000 щодо боржника ВАТ "Н" застосовано процедуру санації на строк до 01.11.2000.
Розглядаючи звіт керуючого санацією у судовому засіданні, що надійшов до суду 15.01.2001, арбітражний суд встановив, що за період санації з березня 2000 р. по січень 2001 р. план санації фактично не виконано. В результаті виробничо-господарської діяльності за цей період збитки склали 3931600 грн. Грошові кошти, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, відсутні.
Господарська діяльність цукрового заводу має сезонний характер. За час санації з березня 2000 р. по січень 2001 р. закінчився період переробки заводом цукрового буряка, однак фінансовий стан підприємства не покращився, а навпаки, з'явилися нові збитки, у зв'язку з чим до суду звернулися кредитори зі скаргами на збитковість діяльності підприємства та відсутність ознак відновлення його платоспроможності.
Враховуючи ці обставини, суд дійшов висновку, що продовження строку процедури санації не призведе до відновлення платоспроможності боржника і постановою від 30.03.2001 визнав його банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру.
Постановою колегії Вищого господарського суду України від 30.10.2001 скасовано постанову арбітражного суду Кіровоградської області від 30.03.2001 та постанову цього ж суду від 22.05.2001, справу передано па новий розгляд.
Ухвалою суду від 10.12.2001 господарський суд Кіровоградської області зобов'язав кредиторів надати письмову інформацію щодо проведення або непроведення з ними розрахунків у процедурі ліквідації, а також надати суду пропозиції щодо продовження санаційної процедури або введення ліквідаційної процедури.
На виконання цієї ухвали суду було подано протоколи зборів кредиторів та засідання комітету кредиторів від 26.12.2001.
З протоколу зборів кредиторів вбачається, що за пропозицією голови зборів вирішення питання стосовно продовження санації або введення ліквідаційної процедури доручено комітету кредиторів. Комітет кредиторів 26.12.2001 прийняв рішення про розроблення проекту мирової угоди, про що повідомив суд.
Між тим, відповідно до ст. 21 Закону ( 2343-12 ) саме збори кредиторів, а не комітет кредиторів мали прийняти рішення стосовно подальшої процедури у справі про банкрутство: санації, ліквідації чи укладання мирової угоди.
У разі неприйняття зборами кредиторів одного з цих рішень суд, відповідно до Закону ( 2343-12 ), розглядає питання про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Заслухавши пояснення кредиторів про те, що погашення боргів за період провадження у справі про банкрутство, в тому числі і санації, не здійснено, в господарській діяльності підприємства відсутні ознаки відновлення платоспроможності боржника, що підтверджено матеріалами справи, суд виніс 09.01.2002 постанову про визнання ВАТ "Н" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
У постанові суду від 09.01.2002 зазначено, що згідно зі ст. 35 Закону ( 2343-12 ) мирова угода може бути укладена в будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, в тому числі і ліквідаційній процедурі.
З матеріалів справи вбачається, що на дату 09.06.2002, винесення судом постанови про визнання ВАТ "Н" банкрутом, до суду не надійшли будь-які відомості, які свідчили б про фінансове оздоровлення підприємства за період з березня 2000 р. по січень 2002 р. При винесенні судом постанови від 09.06.2002 враховано і списання податкової заборгованості в сумі 10727136 грн. і сезонність роботи заводу, тобто періоду, необхідного для реалізації виробленої сільськогосподарської продукції. За таких обставин господарський суд Кіровоградської області відповідно до пунктів 9, 11 ст. 21 Закону ( 2343-12 ) обгрунтовано виніс постанову про визнання боржника банкрутом, а тому скасування цієї постанови апеляційною інстанцією колегія суддів вважає помилковим.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Апеляційна інстанція прийняла до розгляду заяву кредиторів про визнання недійсною угоди, укладеної боржником в процедурі ліквідації. Між тим Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) не передбачає можливості визнання угод недійсними, що укладені в ліквідаційній процедурі, в межах провадження у справі про банкрутство.
Згідно з п.11 ст. 17 Закону ( 2343-12 ) угоди боржника, укладені до прийняття рішення про санацію, можуть бути визнані судом недійсними за заявою санатора.
Підстави, за якими угоди можуть бути визнані недійсними, за вказаною нормою Закону, є вичерпними і стосуються виключно процедури санації.
Визнання угоди такою, що не відповідає нормам цивільного законодавства, тобто недійсною, здійснюється у позовному провадженні і не може бути предметом розгляду у справі про банкрутство.
Укладання мирової угоди між боржником і кредиторами є особливою угодою, що передбачає досягнення домовленостей між боржником та кредиторами про умови та порядок відстрочки або розстрочки, прощення кредиторами боргів, а також процедуру затвердження судом цієї угоди.
Мирова угода - це окрема процедура в провадженні у справі про банкрутство, що вимагає від суду здійснення певних дій, передбачених ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ).
Усі ці обставини свідчать про те, що апеляційна інстанція взяла на себе функції суду першої інстанції по розгляду всієї справи про банкрутство. Між тим її повноваження торкаються виключно перевірки законності оскаржуваного судового акта. Якщо цей акт не відповідає вимогам Закону ( 2343-12 ), то він підлягає скасуванню.
Прийнявши до розгляду заяву про визнання недійсною угоди купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та затвердивши мирову угоду, апеляційна інстанція не лише вийшла за межі своїх повноважень, а і неправильно застосувала норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), а тому постанова Дніпропетровського апеляційного суду підлягає скасуванню і в цій частині.
Розглядаючи справу в апеляційному провадженні, Дніпропетровський апеляційний господарський суд виніс ухвалу від 18.02.2002, якою здійснив заходи по забезпеченню вимог кредиторів.
Після закінчення апеляційного провадження суд, відповідно до ст. 68 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), мав вирішити питання щодо скасування ухвали від 18.02.2002, що не було виконано судом.
Керуючись ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), судова колегія ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ТОВ "Н" задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.03.2002, ухвалу цього ж суду від 18.02.2002 у справі N 05-01/189/6-16"а"/10/7 скасувати.
Постанову господарського суду Кіровоградської області від 09.01.2002 про визнання ВАТ "Н" банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури залишити без змін.
Надруковано: "Законодавство України про банкрутство та судова практика", 2003 р.