В порушення визначених норм господарського процесуального законодавства обґрунтування Прокурором в апеляційному поданні у якості захисту інтересів держави - залишення незадоволеними вимог кредиторів Боржника третьої черги - не є належним та таким, що не відповідає вимогам ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ). Також, Прокурором в апеляційному поданні не визначений орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних, на думку Прокурора, відносинах, в інтересах якого він звернувся з апеляційним поданням.
Крім цього, суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що клопотання Прокурора про зупинення провадження у даній справі було розглянуто судом першої інстанції та за результатами розгляду прийнята ухвала від 30.01.2008 року (т. 14 а. с. 224), а не оскаржувана Прокурором в апеляційному порядку ухвала про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі (т. 14 а. с. 226). Як свідчать матеріали справи, ні апеляційного (відповідно до ст. 91 ГПК України) ( 1798-12 ), ні касаційного подання (відповідно до ст. 107 ГПК України) ( 1798-12 ) на ухвалу суду першої інстанції від 30.01.2008 року (т. 14 а. с. 224) Прокурором подано не було.
На визначені порушення процесуального законодавства суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не тільки не звернув уваги, а й послався, як на підставу для задоволення подання Прокурора.
До викладеного також слід додати наступне.Звертаючи увагу на дату звернення Прокурора з клопотанням про зупинення провадження у справі - 25.01.2008 року (тобто, коли вже ухвалою суду першої інстанції від 20.12.2007 року був призначений розгляд справи на 30.01.2008 року для вирішення питання про затвердження ліквідаційного балансу Боржника та припинення провадження у справі), а також враховуючи, що справа N 13/293/07 прийнята до провадження 24.12.2007 року, суд касаційної інстанції зазначає, що з відповідним клопотанням Прокурор звернувся лише через місяць після виникнення визначених Прокурором підстав для зупинення провадження справі. Крім цього, суд касаційної інстанції зазначає, що провадження у даній справі було ініційовано за заявою прокурора Заводського району м. Миколаєва, тобто органи прокуратури мали відомості про здійснення провадження у справі про банкрутство Боржника, хід процедури банкрутства та обставини такої процедури (у тому числі щодо продажу майна Товариства - коли, кому та за яких підстав), а згідно матеріалів справи розгляд справи про банкрутство відкладався на стадії ліквідаційної процедури у зв'язку з проведенням органами прокуратури перевірки "по факту щодо зловживань ліквідатора".
Вказаним обставинам та процесуальним порушенням з боку Прокурора судом апеляційної інстанції також не було надано належної оцінки та не враховано при прийнятті оскаржуваної постанови.
Щодо підстав для звернення Прокурора з клопотанням про зупинення провадження у справі, які також стали підставою для звернення з апеляційним поданням, та які оцінювались, як вже зазначалось вище, та розглядались апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
В клопотанні, апеляційному поданні та в оскаржуваній постанові (при оцінці апеляційним судом обставин справи) у якості підстави для зупинення провадження у справі про банкрутство Товариства визначено здійснення провадження у справі N 13/293/07 про визнання недійсним договору від 06.10.2005 року купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва, який згідно позовної заяви Прокурора був незаконно проданий ліквідатором Товариства Заводу в ході ліквідаційної процедури.
Пунктом 11 ст. 17 Закону ( 2343-12 ) зазначено, що угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо: угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки; угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника.
Правовою підставою визнання угод недійсними є глава 16 Цивільного кодексу України ( 435-15 ). Сторонами згаданого спірного договору є Товариство та Завод, тобто учасники провадження у справі про банкрутство Боржника. Отже, враховуючи, що згідно ч. 2 ст. 4-1 ГПК України ( 1798-12 ) господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим кодексом ( 1798-12 ), а згідно ч. 2 цієї статті господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом ( 1798-12 ), з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ), слід зазначити, що спір про визнання недійсною угоди, укладеної під час здійснення процедури банкрутства боржника, має розглядатись не у позовному провадженні, а у межах провадження відповідної справи про банкрутство. Цієї ж позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, в постанові від 07.12.2004 року, що прийнята у справі N 367/5-342.
Крім цього, суд касаційної інстанції також враховує час здійснення процедури ліквідації Товариства - майже п'ять років (з 28.10.2003 р.), тоді як пункт 2 ст. 22 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) передбачає, що строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено цим Законом ( 2343-12 ).
З позовною заявою про визнання недійсним договору від 06.10.2005 року Прокурор звернувся ще в серпні 2007 року, тоді як згідно ухвали від 24.12.2007 року господарського суду Миколаївської області справа N 13/293/07 призначена до розгляду на 24.01.2008 року, а згідно клопотання Прокурора про зупинення провадження у справі про банкрутство - відкладена на 19.02.2008 року. Тобто більш ніж 2 місяці справа розглядається в позовному провадженні. Затягування ж процедури ліквідації призводе до додаткових витрат у вигляді оплати витрат арбітражного керуючого, а також інших витрат на утримання майна (якщо таке є), у тому числі охорону об'єктів, ведення бухгалтерської документації і таке інше.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку щодо необхідності подальшого розгляду у справі про банкрутство Товариства у зв'язку із клопотанням Прокурора про зупинення провадження у справі.
За таких обставин справи, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, як така, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а ухвала суду першої інстанції про затвердження ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі про банкрутство боржника - залишенню без змін.
З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 1, 17, 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) та ст. ст. 2, 41, 29, 91, 107, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ВАТ "Завод "Екватор" задовольнити.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.03.2008 р. у справі N 14/80 скасувати.
3. Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 30.01.2008 р. у справі N 14/80 залишити без змін.
Головуючий Б.М.Поляков
Судді В.М.Коваленко
Л.Й.Катеринчук